– Не подобається, що я хочу свою сім’ю? Я втік від вас, почав будувати своє життя, а ви приїхали і знову за старе

– Зіно, ну не переживай ти так! Я розумію, що в селі, тобі міській , буде важко. Але я допоможу! – вмовляв дівчину Дмитро. – Я все знаю. Впораюся сам. Ти тільки поруч будь!

Дівчина була в замішанні.
Навіщо ж закохалася в сільського! Та ще й як? До тремтіння в колінах!

Їй вже двадцять вісім і успішна кар’єра, а у тридцятирічного Діми – багато рідні і свій будинок в селі, недалеко від міста.

А познайомилися вони в парку розваг, куди Дмитро забрів випадково, поки його мама гуляла по магазинах, а Зіну витягли туди подруги.

Познайомилися, обмінялися номерами, так і стали спілкуватися. Діма намагався дивувати дівчину, приїжджав до неї в місто, був уважним і чуйним, і Зіна розтанула.
До того ж, на відміну від знайомих хлопців, він був щирим, відкритим і добрим!

А потім хлопець запросив її заміж, і дівчина погодилася.

– Ну що, донько? В цілому, спробуй. Дмитро хлопець сільський, працьовитий, добрий. – погодилася мама. – Не вийде – повернешся додому, в місто.

Зіні не було чого втрачати. Працювати вона могла і віддалено, з недавніх пір такий формат роботи у них вітався. Років їй теж не вісімнадцять, а в селі, кажуть, ще й повітря чисте! Тільки…

– Дмитре, а в якості кого я туди поїду? – уточнила Зіна.

– В якості нареченої. А через рік весілля зіграємо і у відпустку поїдемо. Я, до того часу, якраз зароблю на все це, щоб хоч про гроші не думати. – раптом зніяковів хлопець.
– Я ж розумію, що ти звикла до кращого.

Ось, начебто, все чудово і правильно, а Зіну щось бентежило. Що саме, вона ніяк не могла зрозуміти, тому вирішила плюнути на все і спробувати!

Ось так, взявши тижневу відпустку і валізу речей, закривши свою невелику двокімнатну квартиру, на яку дівчина працювала дуже багато і наполегливо, Зіна вирушила на своїй машині в село, де її вже чекав Дмитро.

Перший вечір у селі їй сподобався.
Було спекотне літо, тому молоді люди дружно і весело полили невеликий город, приготували вечерю. Загалом, разом і спільно, впоралися з усіма справами швидко.

– Кохана, до нас їдуть мої батьки! – у п’ятницю ввечері, трохи раніше, ніж зазвичай, з роботи повернувся Діма.

– Навіщо? – розгубилася молода жінка.

– Познайомитися і нам допомогти. А ще, з ними їде брат з дружиною. – чоловік схвильовано ходив по кімнаті.

– Надовго? – злякано уточнила Зіна.

– Сподіваюся, що ні! – Дмитро уважно подивився на кохану жінку. – Інакше… Ти тільки не хвилюйся, ми впораємося.

Після цих слів молода жінка остаточно розхвилювалася.

– Не переживай, люба. Вважай, що це випробування. Не пройдеш – повернешся. Найголовніше, що тобі є куди! – зі смішком зауважила мама. – Роби так, як зручно тобі. А вони звикнуть. Або ні. Але це вже турбота Дмитра.

“А справді? Чого це я? До того ж, я ще не дружина!” – швидко заспокоїлася Зіна. Вони ж її не з’їдять?!

Молода жінка закінчила накривати на стіл, коли почула, що до будинку під’їхала машина.

– Приїхали! – на кухню зайшов Діма.
Молоді люди вийшли назустріч гостям.

– Ну привіт, невістко! – велика жінка, в ошатній, але просторій сукні, з коротким, темним волоссям і густими чорними від природи віями, криво посміхнулася молодій жінці і від душі обійняла сина.

Такий же великий, з животиком, чоловік, привітався з сином і кивнув Зіні.

Високий молодий чоловік жартома і весело познайомився з майбутньою невісткою, а ось його дружина, молода блондинка, як то кажуть, кров з молоком, у відповідь на привітання, не дуже привітно подивилася на яскраву, молоду, фігуристу Зіну і звернулася вже до чоловіка.

– А ти чого слину пускаєш? Допомагай давай! – і пішла до машини, за речами.

Зіна запросила всіх до столу, сподіваючись, що там всі розслабляться і, нарешті, вся ця напруга зникне. Тим більше, готувати вона вміла!

– Ой, як ви постаралися! Пошанували. – схвалила Марія Михайлівна.

Петро Сергійович схвально крякнув.

– А це що? Курочка? Хто так готує? – незадоволено колупала виделкою Олена. – Понавигадують бозна що, а ти потім давися цим!

– Даремно ти так. Смачно дуже! – Влад обурено подивився на дружину.

– Тобі аби тільки живіт набити. Не важливо чим! – пирхнула у відповідь молода жінка і демонстративно поклала виделку.

Діма винувато подивився на засмучену Зіну.
– Оленко, майте повагу! І не заздріть так явно! Зіна старалася, – заступився він за кохану.

– І хто таке ім’я придумав? Прямо як наша корова. Та теж Зіна. – отруйно відповіла йому блондинка.
Зіна тихо хихикнула.

– Що це ти? – тихо запитав Дмитро.

– Просто у подруги Оленкою звуть морську свинку, – тихо відповіла йому молода жінка.
Але її всі почули.

Марія Михайлівна незадоволено подивилася на невістку, чоловіки намагалися не розсміятися, а ось Олена тут же спалахнула.

– Та ти хто така? Як ти посміла? – з ненавистю дивилася вона на Зіну.

– Ну ти ж можеш. Я вирішила, що таке спілкування для тебе звичне. – знизала плечима молода жінка.

Влад захоплено подивився на наречену брата.

– Я дружина Влада, законна! А ти? Співмешканка! – підхопилася з-за столу Олена. Марія Михайлівна схвально хмикнула.

– Я хоча б вихована і якщо приїжджаю в гості, то намагаюся не грубіянити. – парирувала Зіна.

– А я не до тебе приїхала! – переможно посміхнулася блондинка.

– А я тебе не запрошував, – не промовчав Дмитро, який був дуже незадоволений тим, що відбувається. – А ви надовго приїхали?
За столом стало несподівано тихо. Всі здивовано дивилися на господаря будинку.

– Ось навчимо твою фіфу сільського життя і поїдемо. – знайшлася мама.

– Мамо, не треба. Ми справлялися чудово, думаю, що і далі впораємося.

– Ага, посадив ледарку собі на шию і щасливий. Надовго тебе вистачить, цікаво? – Олена і не збиралася мовчати.

– Ледарка у нас в родині одна. І це явно не Зіна. – парирував Дмитро. – А зараз, гості, дорогі і несподівані, дякую за вечерю, можете відпочивати.

Дмитро подав руку Зіні і вони, під здивованими, незадоволеними поглядами разом почали прибирати зі столу.

Зіна подумала про те, що хороший тил за спиною – це добре, спокійно і правильно. І в образу себе вона тут не дасть! А якщо що, то їй завжди є, куди повернутися.
Ранок суботи був не найдобрішим.

– А чого це ми спимо? У нас до обіду не сплять! – увірвалася в кімнату свекруха. – Та й сніданок готувати пора.

Зіна розгублено подивилася на телефон.
Восьма ранку!

– Марія Михайлівна, в холодильнику все для сніданку є. – натягнула вище ковдру молода жінка. – Я можу одягнутися?

– Ой, пані яка! Погляньте-но! – змахнула руками жінка. – Те, що в холодильнику, потрібно приготувати. Вставай давай!

Марія Михайлівна роздратовано вийшла з кімнати, голосно грюкнувши дверима.
Одягнувшись, Зіна привела себе до ладу і спустилася на кухню.

– Ой, кохана, ти вже прокинулася? – зустрів її Дмитро, який чаклував біля плити.

– Ага. Якби я її не розбудила, то вона так би і спала. – фиркнула мама.

Зіна роздратовано скрипнула зубами.
– Мамо, а навіщо ти взагалі зайшла в нашу кімнату? – ошелешено дивився на матір чоловік. – Я ж просив?

– Та у нас тут не тільки недотепа, але й ледача? – посміхнулася Олена.

– Тебе запитати забули! – огризнулася у відповідь Зіна.

– А що таке? Сельське життя таке! Раннє. Ось корову заведете, її о шостій ранку вже доїти треба. – єхидно зауважила блондинка.

– Корову ми заводити не плануємо. – відповів їй Діма.

– Чому? Своє молоко, сметана… А! Я зрозуміла! Зіна ж її доїти не вміє! А ще й рано вставати треба! Куди їй? – розсміялася Олена.

– Ти теж не вмієш і нічого, живеш якось, – хихикнув Дмитро.

– Як у твоєму житті з’явилася Зіна, ти став злим і дратівливим, – заступилася за невістку Марія Михайлівна.

– Дмитре, я поїду додому. Як ось цей цирк поїде, подзвони, якщо зважишся, – вирішила більше не терпіти це хамство Зіна.

– Що? Ти! Та як ти з’явилася, мій син зовсім забув про сім’ю! Не приїжджає, не допомагає! До нього додзвонитися важко! – спалахнула жінка. – І ти ще хочеш, щоб ми тебе прийняли? Ти нашу сім’ю руйнуєш!

– Досить! – гримнув Дмитро. Навколо стало дуже тихо.

– Не подобається, що я хочу свою сім’ю? Я втік від вас, почав будувати своє життя, а ви приїхали і знову за старе!

– Синку, але ти ж повністю втратив голову! Весь свій час і гроші витрачаєш на цю …! Їй же від тебе тільки гроші потрібні! – охала Марія Михайлівна. – Сіла тобі на шию і тягне, тягне! А ти везеш! А ми намагаємося тебе врятувати, бо бажаємо щастя!

– Мамо? Зіна сама себе забезпечує, а я на весілля коплю. – Діма затримав кохану, яка намагалася піти. – Хочете щастя? Їдьте додому! А до нас – тільки за запрошенням! Особливо Олена.

Поки рідня намагалася знайти дар мови від пережитого шоку, Дмитро м’яко відвів Зіну в кімнату, а сам повернувся до рідних, які судорожно збирали речі.

– Сину, вибирай! Або я, або ця… – обурено запропонувала мама.

– Але ж Олену ви прийняли. – розчаровано дивився на свою сім’ю Діма.

– Знайшов, кого порівнювати! – хмикнула блондинка.

Батько і брат з цікавістю спостерігали за тим, що відбувається.

– Ну? – Марія Михайлівна поквапила сина.

– Я вибираю щастя! – хмикнув чоловік, з викликом дивлячись на матір.

– Тоді, у мене більше немає сина! – жінка пішла з дому, залишивши валізи на чоловіка. Її приклад наслідувала і Олена.

– Якщо що, ми з тобою! – доброзичливо посміхнувся батько. Він зрозумів, що мав на увазі син, на відміну від його дружини. – Маму я беру на себе!

Брат з посмішкою обійняв брата.
– Бережи своє щастя! А нам дещо потрібно змінити в родині!

З цими словами рідні поїхали.
Зіні було ніяково, але, одночасно з цим, вона зрозуміла, що Дмитро ставиться до неї серйозно.

Вони знову разом робили всі справи, а молода жінка намагалася підтримати свого чоловіка, розуміючи, як йому важко.
А ось у родині Дмитразараз було весело.

– Мамо, Олено! Ми купили вам корову! – весело дивився на своїх жінок Влад.

– Що? Ти з глузду з’їхав? – з сумнівом дивилася на сина Марія Михайлівна.

– Ні. Олена зранку буде її доїти і проводжати на пасовище. – Влад був дуже серйозним.

– Влад, ти що? Це не смішно! – Олена нервувала.

– Просто ви так вчили Зіну і ми вирішили, що вам саме цього не вистачає! – розвів руками Петро Сергійович. – І ще, матір, о сьомій ранку, неважливо, який це день, сніданок повинен бути готовий! І не бутерброди, а щось гаряче і ситне. Сільські встають рано.

І почалося виховання жінок!
Ох і весело їм було!

Все, що вони говорили Зіні – їм пригадали.
Мама зрозуміла, що перегнула з молодою жінкою, тому що тепер від них, від ледарів, вимагали ще й заробляти так само, як Зіна.
А цього вони вже не могли. Освіта не та, та й господарство зараз велике!

Нема часу!
Марія Михайлівна помирилася з сином, але приїжджати до них все ж боялася. Раптом Зіна ще чогось вміє?

А Дмитро, нарешті, щасливо зробив пропозицію своїй коханій.
На весіллі гуляли всі!

Не сказати, щоб Марія Михайлівна з Оленою полюбили невістку, але намагалися мовчати. Це було небезпечно.

А Зіна була щаслива! Вони, як і раніше, робили все разом, намагаючись допомагати один одному в усьому і більше не боялися несподіваних гостей!