Саша з посмішкою взявся за ручку дверей, але нічого не міг з собою вдіяти.

Цілий тиждень він тут уже працював, точніше стажувався, і щоразу посміхався, як дитина, якій нарешті дали улюблену іграшку.

Він довго до цього йшов, йшов до своєї мрії.

Вдома Сашу ніхто не розумів. Всі втовкмачували йону, що наводити красу жінкам – це взагалі не чоловіча справа.

Але Олександр з дитинства мріяв робити з простих дівчат і жінок справжніх красунь.

Він навчався, працював ночами, тому що для того, щоб стати візажистом, потрібно було купувати багато хорошої косметики. Ніхто просто так її не давав.

Саша не пропускав жодного заняття, навіть коли хворів.

Одного разу його відправили додому з температурою, тому що Сашко знепритомнів.

Він пам’ятав, як викладач сказав йому:

— Мало того, що ти сам нічого не запам’ятаєш в такому стані, так ще й товаришів своїх заразиш. Іди додому. Запевняю тебе, ти швидко все надолужиш.

Саша довго не міг знайти роботу. Всі питали про досвід, а звідки він у нього. І навіть хороші рекомендації з місця, де він навчався, не давали ніякої переваги.

Те, що його взяли сюди на стажування, звичайно було справжньою вдачею. Адже він прийшов, не сподіваючись на нічого, і потрапив саме в той момент, коли літня господиня давала розгін тим, хто там працював:

— У мене таке відчуття, що ви всі застрягли в минулому столітті. Подивіться на контингент, який до вас приходить. Літні люди, та ті, у кого грошей обмаль. А все чому? Та тому що ви нічого не вмієте. А може, вам просто не хочеться морочитися? Правильно, зарплата хороша, навіщо напружуватися?

Саша стояв осторонь. Нарешті, господиня звернула на нього увагу:

— Молодий чоловіче, ви, напевно, помилилися. Тут салон краси для жінок.

Він набрався сміливості і підійшов до неї:

— Добрий день, а я з приводу роботи. Він простягнув їй папери.

— Роботи?

Любов Євгенівна подивилася документи, посміхнулася:

— А що? А ось вам і свіжа кров.

Поруч з ним одразу з’явилася доглянута дама. Вона невдоволено скривила губи:

— Любов Євгенівна, візьміть на роботу цього молодого чоловіка. Спочатку стажистом, а якщо все добре піде, тоді візьмете його на постійній основі.

— Добре, Ганно Вікторівно.

Було видно, що директорка не дуже задоволена наказом господині, але не могла її не послухатися.

А Саша стояв і згадував, скільки ж у цієї Анни Вікторівни салонів по місту.

Він точно знав про три, але, швидше за все, їх набагато більше.

До роботи приступив наступного дня. Йому поки не доручали нічого особливо важливого, але Саша і не напрошувався.

Розумів, що він нова людина, зараз краще не висовуватися, а просто робити все, що йому кажуть.

Потихеньку дівчата, які там працювали, звикли до Олександра, навіть іноді радилися. Любов Євгенівна просто не звертала на нього уваги, ніби його не було.

Наближалося свято. Роботи було стільки, що Саша вже забув, що він стажист. Стояв біля дзеркала нарівні з усіма і вже отримав чимало подяк від клієнтів.

Він увійшов, обтрусив сніг, став знімати куртку. Неподалік дівчина мила підлогу. Саша звернувся до однієї з колег:

— Невже у нас з’явилася прибиральниця?

— Так, другий день сьогодні працює, хоч на це час витрачати не потрібно.

— Сашо, там тебе вже чекають, якась пані виявила бажання потрапити саме до тебе.

— До мене? Зацікавився Саша.

Йому, звичайно, було приємно, але й якось боязко.

Через дві години він звільнився. Вислухав багато приємних слів від клієнтки, а потім навіть директор його похвалив:

— Ну, що я можу сказати, ще тиждень і, якщо все так само буде добре, приймемо на роботу на постійну.

— Дякую, Любов Євгенівно, — подякував він.

У салоні була перерва. Народу вдень менше, ніж завжди, а тому ті, хто працював, по черзі обідали і відпочивали.

Саша швидко впорався з обідом і вийшов на вулицю. Погода була чудова.

Через два тижні співробітники всіх салонів були запрошені в ресторан, на корпоратив. Це було головною темою обговорення останнім часом.

У дворику було багатолюдно. Вийшли всі, хто був вільний, ще б пак. Сніжок тихо падав, але мороз не відчувався.

Саша навіть помітив дівчину, яка мила у них підлоги. Він досі не роздивився її обличчя. Вона весь час прикривалася коміром і насунутою на саме обличчя хусткою.

А зараз ті, хто були на вулиці, просто дошкуляли їй: