– Галино, ти приїхала у відпустку на три тижні, щоб компоти закривати і закрутки робити? – картає Віра свою сестру-заробітчанку. – Навіщо ти так стараєшся, якщо тебе весь рік вдома нема? Чи ти збираєшся ці сливи в свою Італію забирати?

– Нічого ти, Віро, не розумієш. Я їду, а Василь мій лишається, йому ж треба щось на зиму залишити? – виправдовується Галина і перераховує банки з закрутками.

– Та ні, сестричко, це не я, це ти нічого не розумієш. От не хотіла я тобі нічого говорити, та певно доведеться, – сказала розлючена Віра, і замовкла відразу, бо зрозуміла, що зараз щось зайве бовкне.

Галина відклала рушник, який тримала у руках, присіла на табуретку і каже:

– Що ти маєш на увазі? Якщо ти вже почала цю розмову, то завершуй.

– Ну, – почала мнутися Віра. – Я сама не бачила, але люди кажуть, що твій Василь іншу має, і живе з нею, поки ти на заробітках.

У Галини настрій геть зіпсувався, вона попросила сестру піти, сказала, що її голова болить і їй треба відпочити.

Василя ще вдома не було. Закрутки із слив вже рядочком стояли на столі. Галина розплакалася. Як це – у її Василя є інша? А для чого ж тоді вона гарує за кордоном?

Вона ж поїхала, щоб вони з Василем хоч на старість краще жили, а то вже набридло копійки рахувати, в усьому собі відмовляти і жити від зарплати до зарплати.

Галина вже 15 років на заробітках. За цей час вона збудувала доволі великий будинок, в якому планувала провести свою старість разом з чоловіком.

Їхній син одружився, пішов жити окремо. Галина і йому квартиру придбала. У сина все добре, залишилося ще трохи грошей підскладати, і можна вже було б повертатися. Та завжди хочеться на рік залишитися, переконуючи себе, що це вже точно останній.

Зараз Галині 59 років, Василю 60 в минулому році виповнилося, та виглядає він років на 5 молодшим. І Галина, треба сказати, теж має чудовий вигляд, в Італії вона наче стрункішою і молодшою стала.

Новина про те, що у чоловіка хтось є, застала Галину зненацька. Вона спочатку добряче виплакалася, а потім вирішила, що як Василь додому прийде, так вона прямо про все його розпитає.

– Ну так, є у мене жінка, і що? – каже мені Василь. – 15 років – це не один день. Я ж тебе не питаю, що ти робиш там в своїй Італії, – спокійним тоном, навіть не виправдовуючись, каже чоловік.

– Що я роблю в Італії? Ніби ти не знаєш, Василю – я гроші заробляю. Не для себе, а для нас. Як ти міг? – розплакалася Галина.

– Ну я ж від тебе не пішов, – виправдовується Василь. – Повернешся з своєї Італії, і будемо далі жити як сім’я, – махнув рукою, зачинив за собою двері і пішов.

В ту ніч Василь вдома не ночував, а Галина мала час, щоб подумати. Так, їй було прикро, як ніколи, але вона розуміла, що і сама винна.

“Хочеш мати чоловіка – повертайся додому і живи з ним”, – згадала Галина повчання бувалої заробітчанки, від якої чоловік до іншої пішов, а вона сама все залишила дітям, і в Італії собі італійця знайшла, а згодом і заміж вийшла.

Можна сказати, що їй пощастило, але ж не всім так щастить. А на старість щось зовсім одній залишатися не хочеться.

Зранку Василь повернувся додому, а Галина зробила вигляд, ніби нічого і не було, і попросила чоловіка обірвати сливи.

– Компот я вже закрила. Я ще варення сливового зроблю побільше, – каже.

– Ну що, сестричко, ти вирішила – розлучаєшся з Василем і майно ділити будеш? – зателефонувала на наступний ранок Віра.

– Та ні, я вдома вже залишаюся і більше вже нікуди не їду, – ошелешила вона свою сестру.

– І що, ти ось так просто все пробачиш?

– Тобі це важко пояснити, але в тому що сталося, ми обоє винні.

Галина поставила слухавку, і прийнялася за роботу. Щасливий Василь нарвав аж два відра слив, і став їй допомагати. Було видно, що він щасливий від того, що Галина його пробачила, і що вже вирішила нікуди не їхати.

А як би ви вчинили б на місці Галини? Розлучилися б, чи зробили б вигляд, що нічого не сталося?