– Ну, герой, підемо відновлювати те, що завдяки тобі було зруйновано

Світлана насолоджувалася чудовою, майже непристойно смачною кавою, привезеною їй з Бразилії, коли в двері хтось вимогливо подзвонив.

Рука з чашкою від несподіваного різкого звуку мимоволі сіпнулася. Коричнева крапелька розтеклася по бежевій скатертині. Доброзичливого настрою – як не було.

Світлана вилаялася, пробурмотіла: «Кого там тільки чорт приніс?» і попрямувала до дверей. Вона очікувала, що, швидше за все, доведеться спілкуватися з сусідами. Адже в під’їзді новобудови встановлений домофон, і стороннім вхід, як це прийнято, заборонений.

Однак за дверима господиня квартири побачила свого сина, якого за комір дизайнерської футболки тримала неохайна жінка років 50, а, може, більше, або навіть менше. Хто їх розбере – тіток у розтягнутих дешевих майках і обтислих бриджах, які майже нікого не прикрашають.

Втім, міркувати про вік незнайомки Світлана не збиралася і миттєво голосно наказала, не церемонячись із зверненням:

– Гей, нумо, відпусти мого сина!

Однак різкий тон незнайомку анітрохи не збентежив, і вона, навіть не подумавши послухатися, привіталася і глузливо, але ввічливо запитала:

– А що, ви навіть не запитаєте: чому я привела вашого сина, тримаючи за комір, як кошеня, що накоїло лиха?

Світлану це анітрохи не збентежило, і вона почала обсипати незнайомку погрозами:

– Я ще раз повторюю: негайно відпусти мого сина! Ох, я тобі не заздрю, якщо на ньому хоча б одне садно або синця знайду!

Незнайомка, не відпускаючи комір футболки дитини, почала пояснювати ситуацію:

– Матуся, ви б не кричали, а запитали у свого синочка про те, що сталося! Нехай розповість, як він зі своїми друзяками по чужих дачах шастає! Хіба для того і я, і інші господарі корчаться, щоб вашу нахабну саранчу з новобудов годувати?

Зрозумівши, в чому справа, Света, не відчуваючи ні найменшої провини за поведінку сина і його приятелів, щиро обурилася:

– Ой, яка дурниця! Можна подумати, ні ти сама, ні інші дачники по чужих садах ніколи не лазили. Не мною придумано, що у сусідів завжди все смачніше. Ось жлобство найвищого ступеня! Мій син ще зовсім дитина, а ти через жалюгідну жменьку ягід переполох влаштувати намагаєшся. Жлоби!

Світлана із задоволенням помітила, як почервоніло обличчя співрозмовниці, і зрозуміла, що та обурена до межі. Однак дачниця, як і раніше, намагалася зберігати спокій:

– Ні, пані. Це – не дитина, а злодій, який, до того ж, на чужій дачі поводиться як слон у посудній лавці! Він же не просто разом з друзями всю вишню без розбору обірвав: і стиглу, і зелену. Ці вандали мені всю ділянку витоптали. Причому, не випадково, а навмисно. Ніби хотіли якомога більше шкоди завдати.

Коли я тихенько увійшла в хвіртку, то побачила, як вони, паршивці, розорили парник, і дугами, як шаблями, саджанці знищують. Між іншим, розсада у мене сортова, випещена і дорога.

Мені зазвичай врожаю вистачає і поїсти, і синові в гості зібрати, і навіть продати трохи, щоб хоча б частково відшкодувати вартість насіння і вирощування. А ці вандали знищили і мою вже вкладену працю, і надію на майбутній врожай. Загалом, або компенсуйте мені завдані збитки, або я викликаю поліцію!

– Ось тільки не треба мене шантажувати! – Света єхидно посміхнулася. – Я сама зараз викличу і поліцію, і швидку допомогу! Видно ж, що ти, жадібна, його налякала! Та я тебе засуджу, якщо у хлопчика після цієї події буде нервовий зрив!

Дитина, посміхаючись, підморгнула мамі і почала удавано хникати, а Света, ніби чекаючи цієї реакції, продовжила морально нападати на дачницю:

– До речі, я ще в податкову повідомлю, і в санепідемстанцію, щоб перевірили: що ти там продаєш? Нехай вивчать, чи немає якихось порушень. Перевищення рівня нітратів, наприклад. Або ще чогось.

Дачниця навіть розгубилася від такого натиску і запитала:

– Тобто, ви не розумієте, наскільки огидною справою займався ваш син і його товариші? Вони ж крали і займалися вандалізмом! Якщо їх не покарати, то у них виникне відчуття вседозволеності. У майбутньому це вам же самій загрожує проблемами!

Світлана нахабно розреготалася:
– Ой, тільки не треба тут Вангу з себе корчити! Досить! Відпусти мого сина! Негайно! Рахую до 10, і викликаю наряд поліції. Подумаєш – побешкетували діти. Ще скажи, що прямо на мільйон збитків вийшло.

Загалом, топай до своїх грядок, поки я добра. І взагалі, немає ніяких доказів, що ти мого сина спіймала на дачі, а не накинулася на нього на вулиці, аби тільки гроші на рівному місці зрубати.

Дачниця розтиснула пальці. Хлопчик швидко кинувся до мами, встав з нею поруч, показав язика, дражнячись зовсім по-дитячому, і пропищав:

– Іди! Давай! Набридла!

Незнайомка, поглянувши прямо в очі матусі, впевненій у своїй правоті, знову попередила:

– Ось побачите, ні до чого доброго ваше потурання таким витівкам не приведе.

– Іди-іди, не каркай! – сказала, як відрізала, любляча мама, погладжуючи кучеряву голову сина, і зачинила двері прямо перед обличчям непроханої скаржниці.

Постоявши трохи, щоб переконатися, що жінка пішла геть, Света пішла на кухню. Простеживши з вікна, вона переконалася, що незнайомка насправді попрямувала до дачного масиву, який розташовувався в 10 хвилинах спокійної ходи.

Лише після цього жінка повернулася до сина. Той вже встиг влаштуватися за столом і з апетитом наминав цукерки з вазочки. Світлана навмисно суворо буркнула:

– Нумо, йди руки помий.

Коли хлопчик виконав наказ, жінка приступила до процесу виховання:

–Як я з розповіді цієї зрозуміла, ти не один по дачах лазив?

– Ні. Нас було троє.

Світлана уточнила:

– І тільки тебе ця жінка спіймала?

– Ага, – підтвердив хлопчик, відправляючи в рот чергову цукерку.

Жінка, відібравши вазочку з солодощами, повчально повідомила:

– Льоша, пустувати і бавитися можна, а ось потраплятися – неприпустимо. Крім того, досить цукерки тріскати. Спочатку поїж нормально. Тобі вже 12 років, а ти так і не засвоїв правило, що починати трапезу необхідно з гарячого! Пора дорослішати! Ми ж теж не завжди хочемо робити те, що нам необхідно.

На цьому процес виховання сина Світлана вважала завершеним.

***
До того моменту, коли додому повернувся глава сім’ї, син і мати навіть встигли забути про неприємний епізод. На запитання батька про те, як пройшов день, Льоша зі сміхом розповів про подію, а Свєта обурено додала:

– Володю, ну, посуди сам: район у нас, звичайно, чудовий. Будинки нові. Але ось ці дачі… Така шикарна територія, і так бездарно використовується. Ось було б чудово, якби на їхньому місці якийсь тц побудували і парк, з атракціонами. Ми б туди в кіно ходили і по магазинах, а ще – гуляли б і розважалися, а то доводиться все возити здалеку, і цілий похід влаштовувати, щоб простими радощами цивілізації насолодитися.

Висловлюючи свої думки, Света й не помітила, що у чоловіка «грають щелепи», як завжди, коли він чимось незадоволений.

Нарешті, дочекавшись паузи в емоційній промові дружини, висловив свою думку:

– А взагалі, якщо чесно, то Льошка не правий. Чужу працю необхідно цінувати.
Света пирхнула:

– Володю, я тебе не впізнаю! Коли це ти моралістом став? Подумаєш, погралися діти і пару ягідок з’їли! Фу, як не соромно взагалі через це сварку влаштовувати!
Володимир похитав головою:

– Ні, якщо все так, як розповів Льоша, то вони не гралися, а трощили все, що потрапляло їм під руку. Я б цілком зрозумів, якби власниця дачі звернулася до поліції.

Тільки після цього визнання Света занепокоїлася:

– Ой, ну, чого ти починаєш, Володю? Ти ще скажи, що мені треба було їй заплатити! Тим більше, ніяких доказів у неї не було! Просто сварливій бабі захотілося посваритися, ось вона і знайшла привід.

Ха-ха-ха, вишню у неї обірвали і тепличку зруйнували! А хто бачив, що цим займався саме наш син? Ніхто, крім цієї самої потерпілої! Може, у неї якийсь напад буйного божевілля був, і вона сама все накоїла?

Потім прокинулася. Вийшла за свій паркан і схопила нашого сина, вирішивши зробити його крайнім?

– Света, ти не права. Льоша ж сам розповів, навіть хвалився, про сьогоднішню подію. Дуже некрасиво, і я не очікував, що ти станеш захищати сина замість того, щоб по-людськи хоча б вибачитися перед цією жінкою. Ще краще було б, якби ти гроші дала.

– Фу, навіть огидно від того, який ти правильний! – зморщила носик жінка. – Так, якщо подумати, то я через цей візит на скатертину каву пролила. Мені хто цей збиток компенсує? Якщо порахувати і все порівняти, то ми з нею в повному розрахунку!

– Ні. Я вважаю, що Олексій, як майже дорослий, повинен піти і вибачитися.

– Та ще й таке! – обурилася Света. – Та цю бабу в розтягнутій майці треба судити за те, що вона до нашого сина доторкнулася! Зовсім здуріла! На дитину накинулася!

Володимир похитав головою і, поспішно повечерявши, звернувся до сина:

– Ну, герой, підемо відновлювати те, що завдяки тобі було зруйновано?

Хлопчик опустив голову, ніби йому раптом став дуже цікавий візерунок на ламінаті, але за нього відповіла Света:

– Нікуди він не піде!
Дізнавшись у сина, як дістатися до дачі, де був влаштований безлад, Володимир вирушив у дорогу.

***
Знайти потрібне місце виявилося не надто складно. За рідкісним парканом було видно, як господиня дачі метушиться, намагаючись самотужки встановити дуги міні-парника, і чоловік вирішив тихо окликнути жінку:

– Вибачте, можна мені увійти? Я хочу допомогти.

Коли жінка обернулася, Володимир, придивившись, радісно вигукнув:

– Оленко, це ти?

– Володю! – не менш радісно відгукнулася жінка. – Скільки років! Якими долями? Ой, та чого я? Заходь швидше! Не хвилюйся, злих собак у мене на ділянці немає.

Зітхнувши, Володимир відкрив хвіртку і підійшов до колишньої інститутської подруги і зізнався:

– Я – батько хлопчика, який сьогодні тут розгром влаштував. Ось, прийшов, щоб компенсувати незручності і збитки.
***
Володимир і Олена самі не зрозуміли, як між ними почався роман. Жінка намагалася напоумити коханого, нагадуючи йому про сім’ю, але йому було все одно.

У підсумку, втомившись від таємниці, Володимир зізнався дружині у своїх почуттях до іншої. Послідував скандал і некрасиве розлучення. Колишнє подружжя поділило майно, а Льоша залишився жити з мамою.

Володимир чесно надсилав аліменти і підкидав синові гроші на всякі милі дурниці, а ось ставлення Свети до Льоші значно погіршилося.

Вона шпигувала сина за те, що він примудрився залізти на дачу до колишньої подруги батька, і часом з тугою думала про те, що краще б вона сама вибачилася перед цією жінкою. Тоді б не довелося думати: як і де підчепити на гачок чоловіка?