Колись у мене був чудовий шлюб. Чоловік і двійко дітей. Але одного дня все розвалилося. Мій коханий їхав з роботи і потрапив в аварію. Я думала, що не переживу те горе, але мама переконала мене, що я мушу триматися заради дітей. І я взяла себе в руки. Почала багато працювати, а коли діти виросли – вирушила на заробітки. Мусила ставити їх на ноги, адже підтримки зовсім не мала.

Так я опинилась спочатку в Польщі, а тоді в Англії. Багато робіт довелось змінити, доки нормально почала заробляти. Та я висилала дітям гроші щомісяця, згодом їм по квартирі купила, а в себе зробила гарний ремонт. Я пишалась собою. І вже думала повертатись в Україну назавжди, та рік тому моє життя змінилося, я познайомилась з одним чоловіком. Він наш українець, та вже 20 років живе в Англії. Ми почали спілкуватися і я відчула, що з ним може щось вийти.

Та сумніви не давали мені спокою. Артур не міг повернутися в Україну, а я хотіла додому. І ось днями я приїхала. Спочатку зустрілась з дітьми, а тоді з батьками. І лиш свекрів ніяк провідати не могла. Просто мені часу на це бракувало, стільки справ назбиралось. Та якось моя подруга, що працює продавчинею прийшла до мене в гості і розповіла дещо:

 – Твоя свекруха геть на тебе ображена!

 – Звідки ти це взяла?

 – Чула як вона з іншою знайомою говорила. Мовляв, ти пихата і гроші тебе зіпсували. А ще, що ти зовсім не допомагала грошима їм. 

Чути це мені було так неприємно. Адже я сама ростила двох дітей і робила все заради них. Я не могла ще свекрам гроші давати. Мусила й собі щось лишати, розумієте?

Після такого бажання йти до свекрів я вже не мала. Та я себе пересилила. Накупувала продуктів і прийшла. Спочатку все було добре, та думки про ту розмову мені не давали спокою. І врешті я сказала:

 – Розумієте, що мені не солодко було всі ці роки. Я робила все заради дітей, адже допомоги не мала звідки чекати. 

 – Ми також лишились без підтримки. В усіх є діти, котрі допомагають, а ми самі. Також сироти! Ти б мала повернутись і нам допомагати.

Свекруха наче присоромила мене. Я навіть не наважилась розповісти, що в Англії маю чоловіка. Пішла звідти засмучена. Тепер не знаю, як бути. Невже я й справді маю допомагати батькам покійного чоловіка? Я вже не витримую!

💬 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!