Зранку до Єфименків приїхав з міста дорослий онук, на весіллі якого вони нещодавно були. Приїхав Сашко за картоплею, бо він завжди допомагав своїм улюбленим бабусі з дідусем цю картоплю і садити, і копати.

– Ну, ти хоч скажи, Сашко, як тобі живеться зі своєю Світланкою? – швидше поцікавилася бабуся, пораючись біля печі.

– Так, по-різному у нас буває, бабусю… – неохоче відповів онук. – По-різному…

– Почекай-почекай, – насторожився дід Іван. – Що значить, по-різному? Ви вже лаєтеся, чи що?

– Так, ніби, поки не лаємося. Намагаємося визначитися, хто з нас у домі господар, – зізнався онук.

– Господи… – зі смішком у голосі зітхнула біля печі бабуся, – знайшли що визначати. І так має бути ясно.

– Так, – зареготав і дід. – Ясно, що головна в родині була і буде тільки дружина.

– Ну-ну… – знову пролунало від печі.

– Дідусю, ти що? – Онук здивовано подивився на діда. – Ти так жартуєш, чи що?

– Нітрохи не жартую, – відрізав Іван. – Он, якщо не віриш, у своєї бабусі запитай. Нумо, Катерина, скажи, чиє у нас в домі завжди останнє слово?

– Досить тобі дурниці говорити, – по-доброму відгукнулася бабуся.

– Ні, ти скажи, – наполягав Іван. – Хто у нас приймає остаточні рішення, ти чи я?

– Ну, я…

– Як це? – не повірив онук. – Чогось я ніколи такого в цьому домі не помічав. І взагалі, я вважаю, що в домі господар завжди повинен бути чоловік.

– Та кинь ти, Сашко, – знову засміявся дід. – У справжній родині все по-іншому, не так, як ти думаєш. Зараз я тобі розповім пару  історій, і ти сам все зрозумієш.

Історія

– Почалося, – невдоволено пробурмотіла бабуся. – Зараз, напевно, про мотоцикл розповість.

– Про який мотоцикл? – здивувався онук.

– А про той, що іржавіє в сараї, – охоче підтвердив дід. – Йому в обід сто років буде. А знаєш, як бабуся змусила мене його купити?

– Бабуся? Змусила?

– Так. Сама мені грошей дала. Зі своїх кровних. Але спочатку була інша  історія.

Якось я заробив грошей, якраз на мотоцикл з коляскою вистачає. Кажу Катерині – твоїй бабусі, хочу мотоцикл купити. З коляскою. Щоб на ньому картоплю додому з поля возити. Нам раніше ділянки під картоплю в полі давали.

Твоя бабуся вперлася. Каже, давай краще кольоровий телевізор купимо, а тоді вони дорогі були. Картоплю, каже, ти на велосипеді завжди возив, от і вози далі.

Мішок на раму, і вперед. Гаразд, кажу, твоє слово завжди останнє. Купили ми телевізор.

– А мотоцикл? – не зрозумів онук.

– Мотоцикл ми теж купили… зітхнула бабуся. – Але тільки пізніше. Спочатку дідусь твій спину надірвав, та так, що мені довелося самій цю картоплю возити. Майже всю і перевозила.

А вже коли в листопаді ми свиней на м’ясо пустили, я йому всі виручені гроші віддала, і кажу – їдь в район за мотоциклом з коляскою.

– А наступного року восени у нас знову гроші з’явилися, – продовжив дід. – Я кажу, потрібно на ці гроші лазню нову ставити. У старої, яка залишилася від батьків, дах згнив, та й стіни теж. А твоя бабуся знову в контри, давай краще меблі купимо. Щоб все було як у людей. Гаразд, кажу, твоє слово останнє. Купили ми меблі.

– А навесні лазня взяла, та обвалилася, – закінчила історію бабуся. – Снігу тоді було багато. Ось дах у лазні і не витримав… З тих пір я і вирішила, як Іван скаже, так завжди і буде.

– Ну, ось! – вигукнув Сашко. – Все правильно! Останнє слово завжди має бути за чоловіком.

– Та ні, Сашко, ти не зрозумів, – зареготав дід. – Адже я, перш ніж щось робити, підходжу і кажу – хочу піч перекласти. Даєш добро? А далі – як вона скаже, так і буде.

– Так я після тих випадків завжди кажу – як ти думаєш, так і роби.

– Так що, Сашко, в будь-якому випадку останнє слово за дружиною має бути, – підсумував дід. – Зрозумів мене?

Сашко спочатку замислився, потім раптом почав реготати. А просміявся, знову замислився, і скоро його обличчя проясніло.

– Ось тепер я, дідусю, зрозумів. Приїду зараз додому і скажу: «Гаразд, Свєта, поїдемо відпочивати до Туреччини, як ти хочеш. А машину я поки що, значить, на ремонт віддавати не буду. Там автомат барахлить, міняти треба.

Якщо машина встане – ну і нехай. Будемо всю зиму на роботу на автобусах їздити. Просто, на годину раніше прокидатися станемо, що тут такого…” Правильно я думаю, дідусю?

– Абсолютно правильне рішення, – весело кивнув дід. – Так, Сашко, через рік-другий, все у вас в родині прийде до спільного знаменника.

А дружина завжди повинна бути в родині головною. Так і чоловікові спокійніше. Я по собі знаю…

💬 Друзі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте про лайки. Це надихає нас писати далі!