О, це дивовижне НУ ТО Й ЩО, якому навчила мене в ще далекому дитинстві одна безстрашна жінка…
Я тоді шубовснула в білому костюмі в найбруднішу з калюж, і переймалася лише тим, що зараз про мене скажуть на конкурсі читців, переодягнутися до якого в мене не було жодного шансу…
Одна з вчительок із жалем веліла мені йти додому, а інша — ні…
— Брудна? Ну то й що??? — здивувалася вона, — вірші ж не забула?
— Ні, — схлипнула я своїм червоним заплаканим носом.
— Тоді вперед! Не костюм демонструєш!
— Та ти глянь на неї! — обурилася перша.
— Ну то й що??? Нормальна дитина в нормальній ситуації. Не в найгіршій. А гірші будуть. І якщо кожного разу йти, то нічого не вийде. Іди, Ліля! Читай. Інше не важливо.
І я пішла.
Через дві години я вийшла з залу.
Костюмчик зморщився й затвердів, але в трохи тремтячих від хвилювання руках була затиснута книга прекрасних повістей Володимира Железнікова, яка жива й досі…
Приз за перше місце…
Вдома я вперше читала «Опудало»…
Зі сльозами, але і з твердою думкою про те, що якби я опинилася поруч з Оленкою Безсольцевою з її розпачем, я сказала б їй ті ж слова, що почула сама від чудової вчительки…
Ну то й що?…
Що з того, якщо ти потрапив у велику, чи малу неприємність?..
Що з того, якщо тебе не люблять, не приймають, не поспішають зрозуміти?..
Що з того, якщо життя не поспішає зі своїми щедрими подарунками, про які ти мрієш?…
Хіба це привід опускати руки, назавжди зарахувати себе до нещасних, і не висовувати носа в галасливий світ?…
Хіба чиясь нелюбов — вирок?…
Хіба сьогоднішній програш — запорука відсутності завтрашніх перемог?…
Хіба чужа оцінка — привід для зниження твоєї самооцінки?…
Хіба ті, що не бажають тобі щастя, можуть хоч якось вплинути на його появу?…
Ну й що?…
Так говорю я, тримаючи за руки маленьких і дорослих, які вирішили, ніби те, що трапилося з ними перетворює їх на ізгоїв і невдах…
І я не знецінюю їхніх переживань, розплутую довгі й гіркі клубки болю, шукаю правильні рішення…
Але…
Жодного шансу я не даю думкам про те, що хоч якась причина може засудити людину до хронічного відчуття себе нікчемною, або негідною щастя…
Жодного!
І не дам…
НУ ТО Й ЩО? — це чесне питання, яке замінює поверхню, що розхитується під ногами на надійну платформу психологічної стійкості, друзі…
Будь-якого троля можна заткнути за пояс, спокійно, і без роздратування, зупиняючи своїм НУ Й ЩО всі його токсичні спроби відшукати в нас вразливі місця…
Продовжуйте з усмішкою після будь-яких невдач…
З розумною усмішкою, відмовляючись від будь-якої ідеальності, від невротичних спроб подобатися всім, від безпорадності перед тими, хто дозволяє собі вас образити…
Ну то й що?…
Життя ж триває!..
