– Завтра до матері поїду, відвезу їй ковбаски, цукерок дорогих, виноградику, та по-господарству допоможу, – сказала Наталка.
Вона налила собі ще чашку чаю і взяла ще одну булочку з маком.
– Люблю з маком, не можу відмовитися, хоч може і треба було б схуднути, – вона ніби виправдовувалася перед подругами.
– А твій з тобою поїде, чи знову одна сумки попреш? – поцікавилася Ніна. – Мій ось Толік завтра на дачу поїде, не любить він на вихідних вдома сидіти.
А мені тільки краще – зберу йому їжі, хай їде. Я сама в квартирі відпочину, не можу з ним довго разом бути.
Та й він теж, як неприкаяний, ото телевізор увімкне й бурчить, що нісенітниці показують.
Потім біля вікна стане, в далечінь задивиться і раптом біжить одягатися.
– Я, – каже, – піду сміття винесу!
А сам уже його вранці виносив. Ну не дивно це?
Я від цього теж гублюся і вихідні якісь не зрозуміло, які виходять.
А так хай він там на дачі, що хочеш робить! Вранці на рибалку піде, там із великих ставків платних в наш ставок якось коропи потрапили.
Так що безплатно ловить, привезе вже очищені, сам їх насмажить, і мене пригощає.
Я правда цих коропів терпіти не можу, кісток у них багато. Не дуже люблю таке! – Ніна скривилася, округливши очі.
Наталка доїла другу булочку, запила чаєм і з жалем подивилася на ті, що залишилися.
– Ні, все дівки, досить їсти! – сказала вона. – А мій, навпаки он, вдома сам любить сидіти.
Я до матері поїду, сумки у мене не надто важкі, та й Мишко мене і проведе до автобуса, і на наступний день зустріне ввечері.
Ще сто разів мені зателефонує, мовляв, скільки мене чекати?
Знає, що я від матері огірки, сало й варення назад везу. А сам без мене вдома господарює. Підлогу помиє, пил витре.
Одяг за тиждень весь перепере. Я додому заходжу – чистота!
А до тещі він на свята їздить, або коли треба допомогти, ніколи не відмовиться.
– Чистота, кажеш? Може сліди замітає, тобі так не здається? – пожартувала Ніна. – Ну а що я такого сказала?! І так буває, дружина за поріг, а чоловік гуляти.
– А твій прямо один там на дачі сидить думаєш, прямо він не такий, як усі, так?! – єхидно сказала Наталя.
– Дівчата, стоп, що з вами трапилося?! А далі що буде?! – раптом запитала Лариса.
Вона весь цей час мовчки слухала Наталю й Ніну.
– У сенсі, що трапилося? Та нічого такого, – Наталя встала і підійшла до дзеркала. – Ти що, натякаєш, що я повна? Так мені навіть подобається!
– До чого тут це? Я коли сюди прийшла, ви зовсім інші були.
На вихідні сім’ями разом кудись їздили, я навіть заздрила трошки.
Потім я вийшла заміж, то приклад з вас брала. Моїй Юлі незабаром одинадцять років буде. Вона мені нещодавно заявила, що хоче зі своїми друзями час провести на вихідних.
Це що у всіх так і ми теж з моїм Андрієм скоро один одного ледве терпіти будемо, і станемо майже чужими? А куди кохання подінеться? – Лариса явно серйозно переживала.
– Хах, кохання, це для молодих, а нам якось уже й пізно, минув час! – засміялася Наталка.
– У сорок три роки й минуло вже? Як це так? Навіщо тоді з нелюбими чужими мужиками жити, якщо разом недобре?
– Ларисо, ти чого розійшлася? У тебе що, з Андрієм стосунки зіпсувалися? – здивувалася Ніна.
– Поки що ні, але на вас тут подивишся, і за себе лячно… Добре дівчатка, пішла я, роботи багато, – не допивши чай, сказала Лариса і пішла.
А старші подруги посміялися – молода, наївна, життя не знає…
…На вихідних Ніна провела чоловіка на дачу, а сама закинула одяг у пралку.
Собі вона зварила легкий овочевий супчик. Толік такий без м’яса їсти не став би точно.
А син із друзями гуляє. Степан уже зовсім у них дорослий. Схоже, у нього дівчина з’явилася, сказав, що пізно прийде…
Ніна заварила чаю, дістала мармелад, і сіла на кухні дивитися серіал.
Коли в серіалі герой фільму привіз на дачу коханку, а дружина, нічого не знаючи, займалася вдома господарством, у Ніни зʼявилося якесь неприємне незрозуміле відчуття.
От і Наталка вчора їй про це ж натякнула, що не просто так її Толік на дачу постійно їздить!
Ніна намагалася відмахнутися від нав’язливої думки.
Але у серіалі події почали розвиватися швидко. Чоловік-зрадник уже зі своєю коханкою пив на кухні ігристе. От же ж який гультяй!
Це вже було вище за її сили.
Ніна швидко зібралася, налила в банку овочевий суп і поклала копчену ковбаску й ігристе.
Якщо що, скаже, що скучила і вирішила сюрприз зробити.
Їй ніяк не вірилося, що її Толік здатний на зраду, але уява малювала такі картини, що Ніна швидко побігла на автобус.
Усі півтори години, поки вона їхала до їхньої зупинки, Ніна місця собі не знаходила.
Все поривалася подзвонити до чоловіка, щоб почути його голос і хоч щось зрозуміти.
Хотіла навіть по відеозв’язку, але не вийшло – в дорозі майже не було мережі.
Коротше кажучи, Ніна була на нервах. Ледве доїхала!
Вже на підході до будинку вона побачила, що в хаті розпалена пічка – з димаря йшов густий дим.
Вона одразу додала кроку.
Ніна зайшла на подвірʼя і раптом застигла…
З їхньої лазні, яка була одразу за хатою, чулася музика і лунали голоси – високий жіночий, і низький чоловічий!
– Ну давай ще трошки, ой як добре! – галасувала якась жінка.
А мужик примовляв:
– Отак, люба? Ну давай ще!
– Ах ось яка у нього тут значить риболовля! – подумала Ніна.
Вона кинула сумки, пішла до лазні й різко відчинила двері.
– Ну як там рибка, Толік?! – вигукнула вона і ахнула від несподіваного видовища.
Чоловік обернувся, і… Прикрився віником.
А жінка присіла на деревʼяну полицю.
– Ой, привіт, а Толік ще не повернувся з риболовлі! – сказала вона. – Ми ваші сусіди через хату, пам’ятаєте ми наприкінці літа там дачу купили?
Приїхали, так змерзли, побачили, що ваш чоловік Анатолій лазню топить і зайшли погрітися.
Анатолій запропонував нам чаю, сказав, що поїхав рибу ловити, якесь нове місце, там товстолобик і навіть судак може бути.
Каже, дружина його кістляву рибу не їсть, то він для вас старався.
А нам із чоловіком Анатолій дозволив у лазні попаритися, у нас же ж лазні немає. Та й мало хто таке тут має.
Я вперше у лазні, яка ж краса! Ви вибачте, мене Валя звуть, а чоловіка Володя.
Ми не знали, що ви приїдете! – Валентина видала все це на одному подиху.
Ніна швидко зорієнтувалася й посміхнулася.
– Це ви вибачте, що ось так заскочила до вас! – сказала вона. – Я Толіку дзвонила, хотіла попередити, що без нього мені нудно стало і я їду. Але зв’язку в дорозі не було, отак і вийшло…
Ви партеся ще, а я поки що на стіл накрию.
Ніна пішла в хату і почала діставати з сумки суп, ковбасу й ігристе…
Гості напарилися, облилися холодною водою, і прийшли в хату дуже задоволені.
Валя збігала до себе додому, принесла котлетки й закуски.
До приїзду Анатолія стіл був накритий.
– А ось і я, ох і змерз, але судака одного спіймав для моєї Ніночки, – з цими словами Толік зайшов у хату й оторопів, побачивши дружину й накритий стіл.
– Скучила я, тобі не додзвонилася, сама приїхала, – лукаво посміхнулася Ніна.
– Та ти що?! – щиро зрадів Толік. – А я ще сусідам нашим позаздрив, що вони разом, а я один! А ти Ніночко, ох і придумала,…
…В понеділок Ніна прийшла на роботу із загадковою усмішкою на обличчі.
А коли всі сіли пити чай, то не витримала і розповіла, як приревнувала чоловіка й на дачу приїхала!
– Зате такої ночі, як у нас на дачі з Толіком давно вже не було! Все повернулося, я ніби помолодшала, та й він теж!
Ніна мрійливо закотила очі й щасливо посміхнулася.
– Ну тоді і я зізнаюся, – тут же ж розсміялася Наталя. – Я ж Ларису наслухалася і спокою мені немає. Не стала в матері на ніч залишатися. В квартиру заходжу і чую – у спальні порається хтось, і чоловік мій просить когось:
– Вище, вище давай!
Ну я прямо остовпіла, кинулася в спальню, думаю, ну зараз я Мишку своєму влаштую! Буде йому «вище»!
– Ну, і? – не витримали Ніна з Ларисою.
– А що «і»? Забігаю в кімнату, а мій під ліжком лежить із шурупокрутом.
А Олексій, сусід наш, ліжко підняв і тримає.
Ремонтують ліжко, там ніжки зламалися.
А я ж думаю, чого це мій Мишко весь тиждень на диван іде спати у вітальню. Ще й каже, що хропе, а йому соромно було, що не додивився! Ось так!
Наталя радісно розсміялася.
– Ліжко як нове стало. А Мишко мій розійшовся – каже, мовляв, наша Віка вже доросла, може нам другу дитину народити?
– Та ти що?! – ахнула Лариса. – Класно вийшло, а я ж уже подумала, що після сорока й кохання немає, а он як воно виявилося…
…Любов треба берегти, плекати. І тоді не буде нудно і тісно з тим, хто ще недавно був коханим і єдиним.
Бо ж він таким і залишився, й не треба про це забувати!
