Колеги покликали Олену зустріти Новий рік за містом. До свята ще залишалося чимало часу, тож і подумати, і все спокійно підготувати вона встигала. Відповісти треба було не пізніше ніж за два тижні.
— Олено, — знову зателефонувала колега. — Не вагайся, буде класно! Тільки дівчата.
— Юлю, я ще подумаю.
— Та що тут думати? Ти розлучена. Я ще не заміжня, Марина й Світлана у стосунках, але в них там усе непросто, а в Лесі розлучення було місяць тому.
— П’ятеро вільних жінок на відпочинку. Проведемо час весело. Жодних олів’є і гори брудного посуду. Усе буде вже готове.
— Я й так відмовилася від гостей, мене знову кликали родичі, а я ж не вмію відмовляти. У них один принцип — живу сама, грошей достатньо, місце є. Ти мене виручиш, якщо погодишся. Виручиш?
— Виручу. Я теж не хочу ні олів’є, ні гостей, ні брудного посуду. Ти мене переконала.
— Тоді я бронюю!
І… Олена згадала торішній Новий рік.
Першого грудня її чоловік пішов із дому й повернувся лише через тиждень, щоб забрати речі. Свекруха виносила їй мозок до самого останнього дня року.
Виявилося, що вона запросила свою рідню погостювати, але святкувати мали саме в квартирі Олени. Ігор був готовий повернутися та вдавати перед рідними, ніби все в них добре.
Олена не погодилася, навіть замки поміняла, бо чоловік не залишив їй другого комплекту ключів. І добре, що поміняла. За тиждень до свята свекруха кілька разів намагалася потрапити до її квартири.
— Я принесла продукти, чому замок не відчиняється? — телефонувала вона Олені серед робочого дня на роботу. — У мене величезні сумки.
Потім вона ще скидала їй меню з детальними рецептами, аж поки Олена не заблокувала її всюди, де тільки можна. А за три дні до Нового року з’явився майже колишній чоловік — Олена вже подала на розлучення.
Він стояв під дверима разом із матір’ю. І що найсмішніше, кожен тримав у руках пакети з продуктами. Спочатку Олена нервувала, а потім їй стало просто смішно. До чого ще це все дійде?
31 грудня в них був вихідний. Олена вирішила виспатися й вимкнула телефон. Але о дев’ятій ранку стукіт у двері її розбудив. Вона тихо підійшла, уже майже взялася відчиняти, але подивилася у вічко. Знову свекруха. Знову колишній.
— Олено, не дурій. До нас приїхали гості. Мама все приготувала, ми привезли — лишилося тільки поставити на стіл і прикрасити. Ціла каструля олів’є, сім літрів.
— Качку треба буде запекти ближче до опівночі. Олено, у тебе ж хороша духовка. І рибу теж. Ще й бутерброди треба зробити.
Ігор говорив так голосно, що на площадку виглянула сусідка.
— Олено, відчиняй, не ганьби нас! — кричала свекруха. — Люди ж дивляться, перед нашими родичами незручно. Так не роблять!
Олена мовчала й відчиняти не збиралася. Вона заварила чай і дістала еклери. Святкові еклери на сніданок. За дверима — сім літрів олів’є, а попереду — Новий рік.
Для олів’є в неї все було, але салат вона вже вирішила не робити. За дверима ще точилася якась суперечка чи розмова, та Олена вже не прислухалася.
Вона дістала з морозилки шматок м’яса — до вечора розмерзнеться. У гості вона нікого не запрошувала, отже й відчиняти нікому не буде.
Новий рік Олена зустріла сама. Тоді подзвонила лише Юля. Швидко привітала, показала свій стіл і поклала слухавку. Решта обмежилися повідомленнями.
Батькам Олена подзвонила сама, до них поїхала другого січня, а повернулася десятого. На майданчику її зустріла сусідка.
— Твої колишні знову приходили, ще й із ними троє. Стукали, дзвонили. На Різдво теж були. Я вже не витримала, сказала, що ти поїхала. Вони й пішли.
— Якщо ще раз прийдуть, кажіть, що мене немає вдома. Одразу їм так і скажіть. Я вам варення привезла, мама сама варила, з чорниці. Вона вам передавала привіт.
— Дякую. За варення я вже що завгодно скажу. Зі святами, хоч і минулими.
— І вас.
Телефон задзвонив одразу після розмови з Юлею. Номер був незнайомий, але Олена все ж відповіла.
— Олено, не клади слухавку. Це я, — голос Ігоря був тихий. — Ми поспішили з розлученням. Таке буває. Ти одна, я тепер теж сам. У кожного за плечима — розлучення.
— Пропоную почати нові стосунки. Я живу сам, квартира орендована. Мати мене додому не пускає, сказала, що це я зганьбив її перед людьми. Тепер від мене потрібні вибачення й новорічний стіл. У неї знову гості. Допоможеш?
— Ні! Не дзвони мені, у мене на свята вже все розписано. Тебе там немає, твоєї мами немає, і сім літрів олів’є мені не треба!
Ігор ще щось говорив, але Олена вже вимкнула телефон і заблокувала номер.
***
Новий рік минув чудово. Відпочинок вдався. Марина та Світлана помирилися зі своїми нареченими. Юля та Олена познайомилися з молодими людьми. Лише Леся залишалася сама — після розлучення вона ще не оговталася.
Без олів’є, хоча за бажання він теж міг би бути на столі.
— Сім літрів? Ти серйозно? І ти відмовилася?
Юля ще довго сміялася з розповіді Олени. А потім ті сім літрів вони ще не раз згадували, коли хотіли посміятися.