Одного разу мені зателефонувала з-за кордону молода заміжня жінка з трьома дітьми, її голос тремтів. Я давно її знаю, вона дуже хороша дружина і мати. Я її запитав:
– Чому ти така засмучена?
Вона відповіла:
– Отче, у мене дуже складна проблема: я не довіряю собі, мене лякає те, що відбувається зі мною. У мене на роботі є чоловік, який полонив мою душу, торкнув мене, він мені подобається, і від цього я відчуваю себе жахливо, відчуваю себе негідною, дуже, дуже грішною.
Я їй сказав:
– Почекай, я багато років знаю тебе, це зовсім на тебе не схоже. Розкажи докладніше, чому ти так себе почуваєш і як це вийшло?
І ось що вона розповіла:
– Прошу отця, ти знаєш, скільки років я заміжня. І ось вже рік я кажу своєму чоловікові: «Давай підемо куди-небудь на прогулянку!» – а у відповідь чую постійно: «Не можу, я зайнятий!» Ну хоча б один раз забери мене з роботи і підемо куди-небудь – в театр, в кафе, з’їли по шматку торта, а потім повернемося додому!» – «Не вийде, ми повинні виплачувати кредит, мені треба багато працювати, я залишуся на роботі». Я собі зробила нову зачіску, але він навіть цього не помітив. Купила нові речі, але він не звернув на них ніякої уваги. Нічого. А коли я приходжу в офіс, на мене дивиться той чоловік, який працює в офісі навпаки, і все, що в мені змінилося, він зауважує, він звертає увагу на те, як я одягнена, він проявляє до мене повагу, цінує мене, каже мені приємні слова – те, що вже рік не робить мій чоловік. Виходить, що інша людина дає мені те, що повинен мені дати чоловік, а він цього не робить, не хоче. Отче, чи винна я в цьому?
Розумієте, вона відчуває свою провину. Але я відчував, що винна не вона, а її чоловік, тому що він давав їй крихти, тоді як незнайомець підійшов і дав їй шматок хліба… Знайте, що це великий гріх – не здійснюючи гріха самому, провокувати іншу людину на гріх своєю байдужістю і неувагою. Тому озирніться на свій шлюб…
Архімандрит Андрій (Конанос)
