Коли я розлучилася з чоловіком, я не знала, що мені робити. Він просто пішов до іншої, залишивши мене з двома дітьми. Було лише одне бажання, лягти і не ворушитися, але я не могла собі цього дозволити. Два моїх сина не давали ні хвилини спокою. Старший уже в третьому класі, а молодшого треба було вперше відправляти в школу. Суєта, вибір шкільних товарів до першого вересня. Але це все вдень. А вночі – туга і самотність…
Так і залізла я на сайти знайомств. Спочатку просто для спілкування. Познайомилася з одним чоловіком, Віктором. Стали дружити, багато спілкувалися, і було відчуття, що сто років знайомі. Він витягав мене з того стану, в який я потрапила після розлучення. Він слухав і заспокоював мене, давав поради і просто розмовляв. Але зовні він мене не приваблював. Відразу були встановлені рамки дружби.
Пізніше я познайомилася з іншим чоловіком. Було в його погляді щось привабливе. Гарні очі і прекрасна усмішка, в яку я і закохалася. Спілкувалися два місяці по інтернету. Переписувалися і зідзвонювалися по відео. Одного разу я жартома сказала, що приїду в гості, жив він в сонячному місті на березі моря. А так як на роботі у мене не давали відпустку влітку, то я і вирішила з’їздити на тиждень, подихати морем.
Так почалися наші відносини. Я купила квитки на поїзд, і поїхала. Дітей я залишила у своєї мами. Все складалося якнайкраще. Це був найщасливіший тиждень в нашому житті.
Домовилися, що він закінчить справи і приїде до мене. Через два місяці він приїхав. Звичайно, він клявся в любові. Була романтика, і все було навіть дуже добре. Діти прийняли його і, коли ми одружилися, стали називати його татом. Але, як часто це буває, після весілля все змінилося.
Мій коханий чоловік став холодний і байдужий до мене. Ми прожили з ним три роки. Було відчуття, що я самотня у відносинах. Я намагалася всіма можливими і неможливими способами його «оживити», але всі мої спроби розбивалися об стіну нерозуміння.
Чоловік часто їздив до себе додому, але мене з собою ніколи не брав. Потім з’ясувалося, що його батьки не знають про моїх дітей, тому він не хотів, щоб ми зустрічалися. Я була самотньою у шлюбі, не розуміла, навіщо я поспішила і офіційно оформила наші стосунки.
Єдиною моєю віддушиною був той самий друг. Я могла в будь-який час зателефонувати йому, він знову витягав мене з чергової важкої життєвої ситуації, вислуховував мене.
Одного разу я прийшла додому, а на ліжку записка: «Я поїхав і більше ніколи не повернуся. Я не можу бути батьком для чужих дітей».
Мені було дуже прикро це чути, адже діти у мене дуже чемні і слухняні, ніколи не доставляли йому ніяких турбот. Але і засуджувати його я теж не можу, не кожен зможе прийняти чужих дітей.
Я розповіла все своєму другові. Віктор, як завжди, з розумінням мене вислухав. Так наша п’ятирічна дружба переросла в справжню зрілу любов. Він всі ці роки чекав мене. А я отримувала свій життєвий досвід. Я розлучилася. Зараз ми щасливі, що все склалося саме так. Віктор став для моїх дітей справжнім батьком.
