Діти – це радість, світлий промінчик у нашому житті. Та іноді, коли даєш дитині свій смартфон, аби вона не нудьгувала, подивилась мультики чи пограла в ігри – буває зовсім не весело.

Одну пригоду, яка трапилась зі мною, коли я дала свій телефон маленькій донечці, досі згадую із соромом. Я забираю Оленку із садочка о п’ятій годині вечора. І до кінця робочого дня, вона сидить зі мною на офісі чекаючи, коли ми підемо додому.

Того вечора до мене підійшов директор, увесь зашарівся та переминаючись з ноги на ногу, почав говорити:

– Світлано, нам треба поговорити..

Я помітила, що у нього навіть голос тремтів. Вперше бачу його таким.

– Світлано, розумію, що я привабливий чоловік, ваш бос, але не забувайте, що я маю дружину, а у вас теж є чоловік…

– Не розумію..

Він загнав мене у повний ступор. Мені було не втямки до чого уся ця мова. Тобто, привабливий чоловік? Я власного маю, не менш привабливого!

– Як не розумієте? А, що значать ті світлини, які ви мені надіслали у приватні повідомлення? Ви залицяєтесь до мене? Бо це виглядає, як натяк на щось більше.

– Які світлини?! Про що ви взагалі кажете? Я пів дня телефон в руках не тримала. Ось, донечка сидить в ньому, мультики дивиться..

– Ну, на мультики це не схоже.

Ігор Валерійович дістав свій мобільний та показав переслані з мого телефону повідомлення. Мила донечка додумалась відправити начальнику мої фото з відпочинку біля моря у досить відвертому купальнику. Не можу передати словами своїх емоцій. В той момент хотілось стати невидимкою…

– Пробачте, будь ласка! Це не я відправила їх, це дитина бавилась. Прошу вас, видаліть! Як же незручно!

Наступного дня я взяла відпустку за власний рахунок на два тижні. Потрібно якось пережити цей сором, бо поки що не можу дивитись директору в очі від ніяковості.