Моя мама вже 20 років, як на заробітках в Португалії. Поїхала, коли я була ще у школі, а молодші брат з сестричкою до садка ходили. Якщо чесно, я досі не розумію, чому мама вирішила поїхати закордон. Вдома грошей вистачало, у неї і в батька були нормальні роботи, не жалілися.
Але потім вони вирішили розлучитися. Мама забрала речі, нас всіх поцілувала у щічки та поїхала. Ми тільки через тиждень дізналися, що вона у Португалії.
Я пішла школи переїхала до Івано-франківська. Там вступила на державну форму навчання, мала місце у гуртожитку. Стипендії мені вистачало на якісь дрібні витрати, тато міг ще передати з села продукти. Потім я почала працювати асистентом стоматолога. На роботі якраз і познайомилася зі своїм чоловіком Павлом.
Після весілля ми жили у свекрухи, у пані Олени була двокімнатна квартира. Ми не хотіли сильно обтяжувати стареньку, тому помалу відкладали гроші на свій будинок.
І от мама знала про мої плани. Але не поспішала допомагати. Спершу вона надсилала татові гроші, аби він привів до ладу нашу хату в селі. Тато з братом поставив новий дах, паркан, зробив літню кухню та альтанку.
Тоді вже черга дійшла і до сестри Віки. Вона на першому курсі завагітніла, а жити зі своїм нареченим не хотіла у селі. Тому мама їй купила невелику, квартиру-студію у Галичі, якраз неподалік нашого села. До речі, квартира дуже гарна, простора, на останньому поверсі. І одразу всі необхідні меблі були. Мама ще передала закордону одяг та іграшки для малюка.
Я сподівалася, що мама і мені трохи фінансово допоможе. Але і тут прогадала! Спершу вона дала гроші братові Олексію, аби він купив машину собі. А десь два роки тому, на Великдень, викупила у нашого сусіда ділянку. Мовляв, син хоче жити разом з батьком – то нехай має окрему хату. Олексій добрий господар, він зараз і собі хату гарну добудував, і про тата не забуває.
От було таке враження, що мама геть за мене забула. Віці та Олексієві вона житло дала, а мені дулю з маком. Добре, що нам свекруха допомогла та дала 5 тисяч доларів. Однак, ми їй все повернули до копійки. Купили гарну ділянку, вже на виїзді з міста, Крихівці. У нас є машина, тому ми без проблем можемо приїхати на роботу.
Все зробили, як хотіли – тераса, невелика клумба, гараж, автоматичні двері на подвір’ї, система охорони. Це невеликий котеджний будиночок, сусіди привітні та дуже милі. Ми одразу знайшли спільну мову.
І от тільки моя мама дізналася, що ми закінчили ремонт – зателефонувала:
– Знаєш, доню, я вже не молода. Не хочу спину гнути в тій Португалії. Ну не місце мені тут!
– Ти вирішила повернутися?
– Так, буду в тебе жити.
Мама навіть не запитала дозволу чи можна. Вона вирішила просто поставити мене перед фактом. Бо, бачте, в селі їй буде не цікаво, а жити з Вікою в однокімнатній квартирі не дуже зручно.
І я б нічого не мала проти, якби мама раніше допомогла мені фінансово. Ми на цей будинок взяли 2 кредити, ще гроші у друзів. І потім самі всі борги віддавали. І моя мама прекрасно знала, що у нас трохи проблеми з фінансами. Але так вийшло – житло отримали молодші, а я все сама з чоловіком тягла. Нуль підтримки від мами.
Чому вона не йде до тих, кого так любила та забезпечувала? Те, що я старша донька, не означає, що мене можна обділити любов’ю. Ще й мій чоловік категорично проти, аби мама тут жила. Ну просто ми будували цей дім тільки для нас та діток. Нехай вона їде жити до Олексія, буде своїх онуків бавити. А в нас вона що забула?
Просто дуже неприємно, що моя мама виявилася такою нахабною. Як гроші дати – то до мене задницею повернулася. А як жити десь треба – то згадала про мене!
