Оксана з самого ранку крутилася на кухні, наготувала різних страв, накрила стіл. Аякже ж?! Сьогодні у неї День народження. Після обіду почали сходитися гості, всі вітали іменинницю і проходили за стіл. Останньою прийшла найкраща подруга Оксани, Наталка зі своїм чоловіком. – Оксано, вітаємо тебе з Днем народження! Прийми від нас цей скромний подарунок, – радісно сказала Наталка і вручила іменинниці конверт. – Ой, дякую вам! Проходьте до столу, – усміхнулася Оксана, краєм ока зазирнула у подарований конверт і…аж рота відкрила від побаченого.

Оксана з самого ранку крутилася на кухні, наготувала різних страв, накрила стіл. Аякже ж?! Сьогодні у неї День народження. Після обіду почали сходитися гості, всі вітали іменинницю і проходили за стіл. Останньою прийшла найкраща подруга Оксани, Наталка зі своїм чоловіком. – Оксано, вітаємо тебе з Днем народження! Прийми від нас цей скромний подарунок, – радісно сказала Наталка і вручила іменинниці конверт. – Ой, дякую вам! Проходьте до столу, – усміхнулася Оксана, краєм ока зазирнула у подарований конверт і…аж рота відкрила від побаченого.

З Оксаною Наталя познайомилася на дитячому майданчику. Їхні сини були одного віку, разом бігали та грали.

Оксана невисокого зросту, трохи кругленька, любителька гучного сміху, з чоловіком Віктором та сином Михайликом жили в сусідньому будинку, у квартирі, взятій в іпотеку. Наталя з чоловіком Андрієм та сином Олегом жили у своїй квартирі, яку купили після весілля.

Вони швидко порозумілися, обговорювали дитячий садок, куди ходять діти, роботу, серіали. Кілька разів ходили один до одного в гості, на чай, поки діти грали в кімнаті, вони сиділи на кухні.

– Оксано, запрошую вас до нас додому, маю в суботу день народження. Батьки прийдуть, сусідка із чоловіком. Не хочу йти нікуди, вдома спокійно посидимо, поспілкуємося — гуляючи вкотре на майданчику, запросила Наталя Оксану.

– Обов’язково прийдемо, Наталко! Ми так рідко з Віктором вибираємось кудись, а тут такий привід ще приємний! Що готуватимеш смачного? – пожвавішала Оксана.

– Рибу червону запечу в духовці, салати, тарталетки, різні закуски. Голодними точно не залишитеся!

– Слухай, а можеш зробити млинці з червоною ікрою? Якось пригощала ти, смакота така!

– Добре, зроблю…

– А торт пектимеш?

– Та взагалі не збиралася… Готовий куплю!

– Ой, краще домашній, покупні дорогі і не смачні, напхані незрозуміло чим. Дітям та й нам більше саморобний підійде. Наполеон або Медовик. Зробиш?

– Ну, не знаю, постараюся… Я пекти не дуже люблю…

– Не відмов вже подрузі! Я пам’ятаю, як ти один раз пригощала, смачнішого не їла.

Наталя засміялася. Ну куди ж тепер подітися, якщо так просять…

У п’ятницю відпросилася раніше з роботи. Заїхала до магазину за продуктами, прибирала у квартирі. Клопітно, звичайно, відзначати вдома, зате душевно посидять, поспілкуються.

І ось, субота. Наталя стояла посеред начищеної до блиску квартири. Торт «Наполеон», вимучений нею до півночі, гордо височів на столі, поряд з ним красувалася риба, запечена за всіма правилами кулінарного мистецтва, млинці з червоною ікрою та інші страви.

Гості підтяглися. Батьки, сусідка з чоловіком, усі в зборі. Вручили квіти та конверти з купюрами. А ось і сама Оксана, її чоловік, Віктор, мовчазний як риба, і син Михайлик, що вже націлився на торт.

– Наталю, зі святом тебе! Ось, скромно, але від душі! – і сунула Наталі конверт із яскравими трояндами на обкладинці.

Оксана одразу приступила до частування. Салати зникали з її тарілки з блискавичною швидкістю. Риба, запечена з любов’ю, йшла в шматками, що викликають повагу. Тарталетки кришилися під її рішучим натиском.

– Наталю, а чи можна добавки, салату? – запитала вона, простягаючи тарілку. – Ой, а риби можна ще шматочок? Так смачно! Вітя, дивись, як Наталя старалася, наготувала! А млинці які! Їж, давай, чого сидиш?

Михайлику, не їж один торт, візьми млинець! І більше ікри намаж! – і сама накладає ще собі.

– Ох, наїлася… Але ж торт домашній! Треба хоч шматочок скуштувати! – і шматок торта, крем із якого ось-ось сповзе, вирушає слідом.

Коли гості почали розходитися, Оксана вже в пальто робить стратегічний маневр.

– Наталю, а чи можна взяти пару млинців із собою? І шматочок торта для Михайлика? Аж надто смачно! Вдома такого немає! І салатику трохи взяла б…

І поки Наталя, трохи здивована від такої спритності, загортає частування, Оксана примовляє: – От дякую! Ти в нас така господиня! Золоті руки!

Гості розійшлися. Наталя, зітхнувши з полегшенням, присіла. Вона перебувала у невеликому шоці від поведінки Оксани. Андрій почав прибирати зі столу.

Наталя відчинила конверт від Оксани. Усередині лежала одна хрумка купюра – двісті гривень. Наталя показала її Андрію. Той знизав могутніми плечима:

– Ну… Що ж. Мабуть, скільки змогли, стільки й поклали. Небагато живуть. Головне – увага.

Минув місяць. Дзвонить Оксана.

– Наталю! Запрошую вас із Андрієм до мене на день народження! У неділю! Обов’язково приходьте!

Наталя з Андрієм переглянулись. Що ж, відплатити візитом ввічливості – справа свята.

У неділю вони прийшли. На столі красувалося скромне частування: салат «Олів’є», що за розміром нагадує швидше порцію для одного, тарілка з курячими крильцями смаженими, нарізка овочів — огірки, помідори. І замість торта — вазочка із цукерками.

Оксана зустріла їх привітно, але якось метушливо.

– Сідайте, сідайте! Не багато, але від душі! Знаєте, як зараз все дорого! Іпотека все витягує! — зітхнула вона, ніби заздалегідь виправдовуючись.

Їсти було особливо нічого. Наталя з Андрієм чемно колупали вилками в «Олів’ї», гризли пересушені крильця та хвалили помідори. Оксана весь час поглядала на подарункові конверти, складені в куточку.

Нарешті настав урочистий момент. Оксана з виглядом іменинниці, яка чекає на сюрприз, взяла конверт від Наталії та Андрія. Відкрила його з театральним пожвавленням, витягла купюру… І обличчя її раптом спохмуріло…

– Двісті гривень?! – обурено вигукнула вона, піднімаючи купюру, як доказ. – Наталю! Андрію! Та як вам не соромно? Я стіл накрила, старалася, гостей зібрала! А ви? Ви ж скнарами виявились!

Настала тиша. Віктор зніяковіло копався у салаті. Гості застигли. Наталя відчула, як червоніє обличчя. Вона повільно підвелася.

– Оксано, – сказала вона з холодною усмішкою, – а хіба ти мені на мій день народження не двісті гривень подарувала? У чому проблема?

– Ну, це ж зовсім інша справа! – вигукнула Оксана. – Ми з Вітьою люди прості! Іпотека! Грошей зайвих немає! А ви? Ви ж краще за нас живете! Квартира своя, без іпотек!

Машина нова! І зарплати хороші!

Могли б і тисячу подарувати! Адже я на це розраховувала! Слово честі! Думала, ви люди порядні та розуміючі! А ви виявилися такими нахабними! Знали, що нам гроші потрібні і двісті гривень притягли… Ти на косметичні процедури більше витрачаєш, а для подруги пошкодувала грошей?

Наталя подивилася на Оксану, на її ображено надуті губи, на скромний стіл, на Віктора, котрий так і не підвів очей. Подивилася на конверт у руці Оксани, де лежала та сама купюра – пам’ятник лицемірству та розрахунку.

Андрій вже підвівся і взяв її за руку.

– Що ж, Оксано, з днем народження тебе ще раз. Нам час!

Вони мовчки вийшли із квартири, прихопивши свої куртки. Двері за ними зачинилися з тихим клацанням. На сходах Наталя зітхнула.

– Ну що, Андрію, – сказала вона, – Здається, заощадили ми на майбутніх тортах і млинцях з ікрою. І на конвертах також.

З Оксаною вони більше не спілкуються.