– Олексію! Ні про що тебе попросити не можна! Ти ж мені обіцяв!

– Що ти сваришся? – буркнув Олексій, роззуваючись. – Думаєш, мені подобається повертатися до будинку, де на мене сваряться?

– То й не повертайся! Просила ж… – Таня ніяк не могла заспокоїтися.

Хотілося провчити свого безглуздого чоловіка.

– Ти мені що обіцяв? – повторила вона.

– Знаєш, скільки обіцяного чекають? – усміхнувся Олексій, але одразу зрозумів, що зараз не час до жартів. – Та зроблю я завтра твою розетку!

– Залишишся без чистих шкарпеток, так і знай! – вигукнула Таня. – А все тому, що розетку у ванній вже три дні відремонтувати не можеш! У мене білизни назбиралася ціла гора! Я розраховувала, що ти повернешся з риболовлі раніше, як і сказав мені з ранку, а потім полагодиш. Час десята вечора, а ти тільки з’явився!

– Ну, засиділися ми… Знаєш, який кльов був?

– І який же ж? – передражнила його дружина. – Мені твоя риба вже впоперек горла. Олексію, я серйозно, якщо завтра не буде робочої розетки у ванній кімнаті, найближчим часом у тебе не буде гарячої їжі на тарілці.

Поки дружина не бачить, Олексій її передражнив. Але дуже тихо, вечері втрачати не хотілося.

А Таня справді злилася. Як папуга всі три дні: полагодь, та полагодь! І добре б не вмів, адже електрик! Навіть соромно когось викликати, коли вдома майстер. Та й Олексій сам потім першим казатиме, що зробили все погано.

Одружені Таня та Олексій були вже десять років. У них підростав син Андрій, який наступного року вже піде до школи.

Взагалі, вони любили один одного, але ніби за роки шлюбу це кохання злегка набридло. Дедалі більше вони акцентувалися на недоліках, а не на перевагах. Таню стало дратувати, що чоловік так багато часу проводить з вудкою, Олексій сердився, що дружина така буркотлива. Часом вони могли один з одним тиждень не розмовляти через якусь нісенітницю.

А тут ще ця розетка розбрату.

Спати лягли знову ображені. А вночі Олексій прокинувся через те, що Таня постійно крутилася.

– Якщо не спиться, йди на кухню, – буркнув він, бажаючи добре виспатися у відпустці.

– Живіт щось ниє.

– Ну, випий щось.

– Олексію? А якщо щось серйозне? Пігулка всю картину змаже.

Олексій увімкнув світло, і відразу помітив, що дружина якась бліда.

– Щось ти справді не дуже виглядаєш… Може, швидку?

– А може, саме пройде? – лячно запитала Таня.

– Ти як дитина, часом, – буркнув Олексій, дотягуючись до мобільного.

На момент, коли швидка переступила поріг, Тані стало явно гірше.

Фельдшер опитав жінку, а потім виніс вердикт, що вони їдуть у лікарню.

– Підозра на апендицит.

Тільки зараз Олексій занервував. Одна річ, коли не знаєш, що відбувається, інша – коли підозри потихеньку перетворюються на діагноз.

– Але ж це не точно? – з надією у голосі спитав він.

– Не точно. Але швидше за все. У вашої дружини все, як за підручником.

Олексій важко зітхнув. Не було смутку.

А ось Таня, навпаки, ніби якось зібралася, і навіть було непомітно, що вона нервує.

– Ти чого напружився? – Запитала вона чоловіка. – Це ж найпростіша процедура.

– І все ж процедура… Ти мені з палати зателефонуй. Чи, може, я з тобою поїду?

– А Андрійка куди дінеш? Ні, залишайся. Я подзвоню.

Олексій якось незручно поцілував дружину, а потім зачинив за нею та фельдшерами двері.

Заснути він не зміг, незважаючи на те, що було всього п’ять ранку. Пішов на кухню, зробив собі каву. Постійно хапаючи мобільний у руки. Раптом пропустив дзвінок дружини.

А через годину після того, як він залишився із сином наодинці, Таня йому зателефонувала.

– Все підтвердилося, – зітхнула вона. – Скоро процедура.

Олексій захвилювався ще сильніше. У нього самого ніколи і жодних процедур не було, і це слово здавалося йому дуже страшним.

– Ти там як? – спитав він, не знаючи, що ще сказати.

– Та нічого. Але дуже вже дошкуляє… Гаразд, не хвилюйся, подзвоню, як прийду в себе.

– Угу, – буркнув Олексій, а потім відключився.

Незабаром прокинувся Андрійко, почав питати про маму.

– Мама в палаті, не хвилюйся. Давай у садок збиратися, бо в мене справ ще багато, – промовив Олексій.

Зібравши сина, він відвів його до дитячого садка, а потім повернувся додому. Весь цей час він постійно дивився на телефон. Він не знав скільки триває процедура, але для себе вирішив, що якщо Таня йому найближчим часом не зателефонує, він сам набере номер клініки.

Щоб хоч якось себе зайняти, він пішов лагодити ту розетку. Подумав, що дружина зрадіє, коли повернеться і. Та й він хоч у справі буде, поки Таня йому не подзвонить.

І коли з розеткою було покінчено, Олексію нарешті пролунав дзвінок. Але дзвонила не Таня, і це дуже насторожило його.

– Здрастуйте, – вимовив якийсь сумний голос. – Ви чоловік Тетяни Мельник?

– Ну, я…

– Мені дуже шкода…

Кімната попливла перед очима Олексія. Він сподівався, що щось не так зрозумів, тому відразу перепитав:

– Що з моєю дружиною?

– Процедура пройшла невдало. Шкода, її не стало.

– Не може бути… Процедура ж проста…

– Мені дуже шкода, – повторили у слухавці. – Вам треба під’їхати, підписати папери.

Олексій поклав слухавку. Дивно, але він не міг збагнути, що відчуває. Напевно, це і є той шок, про який всі так багато говорять.

Сам не знає як, він сів у машину і поїхав до лікарні. Якби хтось запитав Олексія, що він бачив під час поїздки, він би нічого не згадав, бо їхав якось на автопілоті.

Виявилось, що він навіть телефон із собою не взяв. Це він зрозумів, коли виходив із машини.

Олексій повільно піднімався сходами відділення. Що ближче він підходив, то сильніше його накривало якимось нерозумінням. Він навіть слабо розумів, навіщо приїхав сюди.

Розгублено підійшовши до реєстратури, він пробурмотів:

– Я Олексій Мельник… Тетяна Мельник…

– Ой, – чомусь вигукнула дівчина. – На вас головний лікар чекає.

«Навіщо головний лікар?» – подумав Олексій. – «Хоча, може такі порядки…»

Він пішов туди, куди йому вказали, постукав до кабінету, а потім увійшов.

– Здрастуйте, – все тим же голосом промовив він, – я Олексій Мельник… Моя дружина…

Він не зміг договорити. Усвідомлення горя, безнадійності та страху накотило на нього. Не питаючи дозволу, він опустився у крісло.

– Від імені лікарні, я приношу вам свої вибачення. Це жахлива помилка.

– Помилка? Моєї дружини немає, і ви називаєте це помилкою?

Спеціаліст чомусь насупився. А потім вкрадливо спитав:

– А вам хіба не передзвонили?

– Я не знаю. Телефон вдома…

– Олексій…

– Ігорович, – підказав Олексій.

– Олексію Ігоровичу, сталася помилка. Справа в тому, що сьогодні надійшли дві Тетяни Мельник. Ваша дружина, та інша жінка. Так от не стало Тетяни Мельник, але не ваші дружини. А в реєстратурі…

– Стоп! – зупинив його Олексій. – Ви хочете сказати…

– Ваша дружина жива. Процедура пройшла успішно. Ми приносимо…

– Я хочу її побачити! – вигукнув Олексій. Поки що до нього слабо доходило те, що говорив спеціаліст. Або він просто не міг у це повірити. Адже хвилину тому він був певен, що більше ніколи не побачить Таню, не поцілує її. Господи, та навіть у тому, що вона так і не дізнається, що він полагодив цю розетку!

– Звичайно, – кивнув головний лікар.

Напевно, відвідувачам до цієї палати не можна було, але Олексія пустили.

І тільки коли він побачив Таню, живу, він видихнув. Кинувся до неї, не зважаючи на інших пацієнтів. А потім зробив те, чого вже років із десять не робив – заплакав.

– Ти чого? Олексію, що трапилося? – тихо спитала Таня. Було видно, що вона зовсім недавно прийшла в себе. І так, мабуть, погано розуміє, а тут ще він.

– Як я радий тебе бачити… – промовив Олексій. – І я тебе так кохаю! Вибач мені за все.

– Олексію, ти мене хвилюєш!

Тільки за п’ять хвилин Олексій зміг пояснити, що трапилося.

Звичайно, Таня була в шоці. Вона навіть уявити не могла, що пережив її чоловік за ці кілька годин, коли був упевнений, що його дружини не стало.

– Я думав, що не побачу тебе більше… – все повторював і повторював Олексій. – І я зрозумів, як сильно тебе кохаю. Ти – частина мого життя, без тебе мені просто не жити.

Таня посміхнулася. Олексій правий, вони частина один одного, і так буде завжди. А ця розетка…

– До речі, я полагодив розетку. Та поки ти в лікарні, я все полагоджу, обіцяю! Це ж така нісенітниця, в порівнянні з тим, що ти могла і не повернутися. Я чекатиму на тебе.

Після цього випадку відносини між подружжям стали набагато теплішими. Вони знову згадали, як кохають одне одного, як цінують.

Звичайно, іноді Таня бурчала, а Олексій, часом, на неї ображався. Але спати вони тепер лягали обіймаючись, навіть якщо злилися один на одного.

Адже життя – така тендітна річ. І того дня якийсь чоловік так і не дочекався своєї Тані додому. І це міг бути і Олексій, просто йому шалено пощастило. Доля дала їм другий шанс…