Нарешті закінчився робочий тиждень. Вечір п’ятниці, як маленьке свято, а попереду вихідні, які мали бути чудовими!
Оленка потяглася – засиділася на роботі. Всі вже пішли, пора і їй додому.
Вона вимкнула комп’ютер, перевзулася і тільки взялася за сумочку, як раптом пролунав телефонний дзвінок.
Оленка глянула на екран. Це була власниця квартири, яку вона орендувала – Маргарита Павлівна.
-Я вас слухаю, – здивовано запитала Оленка.
-Олено, дитинко, я до тебе з великим проханням! – сказала в слухавку Маргарита Павлівна. – Ти не могла б на вихідних у своїх подруг пожити?
Справа в тому, що до мене щороку приїжджає моя давня приятелька і завжди зупиняється в мене. А цього разу вона з сином буде. Він проїздом тут і два дні пробуде. Річ у тому, що він не переносить шерсть, а ти ж знаєш, що в мене Муся…
-То давайте мені Мусю на два дні і без проблем, га?!
-Ой, а як же я без своєї дівчинки?! Я й не засну без неї, переживатиму, як вона там у тебе! Ні, ні, це не варіант…
-А мені, значить, шукати, де бути ці дні – варіант?! – подумала про себе Оленка. – Ось так легко й просто – звільни на два дні, а мої речі, а мій особистий простір?
А якщо відмовити їй, вона просто виставить мене, а ця квартира для мене дуже зручна, й недорого, і робота поруч, на транспорт витрачатися не треба.
Господи, коли я вже зможу собі хоча б студію придбати?!
-Коли вони приїжджають?
-Через дві години.
-Ну, супер! – подумала Оленка й не стрималась:
-Маргарита Павлівно, а раніше не можна було мене попередити?
-А раніше я забула, добре що донька зателефонувала і спитала, чи приїхала Ольга Валеріївна з Павликом. Ти можеш ключі не залишати, у мене є запасні. Ольга в мене, мабуть, залишиться, а Павлик до тебе поїде.
Оленка засмучена присіла на стілець і почала дзвонити Каті, своїй приятельці та коліжанці. Коли вона пояснила їй ситуацію, жінка промовчала секунду, а потім, вибачившись, відмовила.
-Олено, не ображайся, але ж ти знаєш, який мій Славко, бабій?!
-Все, Катю, без проблем, – вона й забула, що її чоловік не стільки бабієм був, як сама Катя ревнувала чоловіка до всіх неодружених жінок.
-Стривай, я зараз подзвоню сестрі, вони збиралися на тиждень до батьків чоловіка. Якщо що, то поживеш у них. Ти ж пам’ятаєш Аллу? Чекай, я передзвоню тобі.
Вона зателефонувала хвилин через десять. Олена вже йшла до свого будинку. Треба було взяти чистий одяг, зарядку для телефону, бриджі з футболкою. Та й прибрати розкидані сьогодні поспіхом, речі.
-Оленко, Алла залишить ключі у сусідів, бо вони через п’ять хвилин виїжджають! Дивись, я сказала, що ти серйозна, не влаштовуй там гулянок. Адресу зараз надішлю, – сказала вона.
-Катрусю, дякую, я твоя боржниця. Які гулянки, я помитися й поспати. Поводитимуся добре.
-Так, якщо ти будеш у них, то вона сказала тобі доїсти борщ і печеню, але з умовою, що ти помиєш каструлі.
-Добре!
І ось Оленка нарешті в квартирі Алли, вони з нею були знайомі, навесні у Каті був ювілей, тридцять років дівчин було, і вони там з Аллою та її чоловіком Олегом, і з їхньою мамою, добре спілкувалися. Всі один одному сподобалися, тому Алла і дозволила пожити у них два дні.
У квартирі було трохи неприбрано, це як завжди після від’їзду буває – розкидані домашні речі, іграшки дівчаток, на кухні в мийці замочений брудний посуд.
Оленка прибрала, помила посуд.
Потім набрала ванну і вирішила розслабитись.
Вдягла навушники і лягла в пінну воду. Добре! Так непомітно вона пролежала з годину, потроху підливаючи воду.
Вийшовши з ванної, вона закрутила рушником волосся і пішла поставити чайник.
Оленка зайшла на кухню й застигла на порозі!
На столі стояла хлібниця з нарізаним хлібом, у мийці брудна тарілка й ложка з виделкою, на плиті стояла каструля…
Оленка підійшла, доторкнулась – ще тепла. І раптом вона почула звук телевізора, який хтось увімкнув.
-О, Господи, – прошепотіла дівчина. – Тут хтось є…
Вона злякано побігла у ванну і тільки й встигла накинути халат, як у двері хтось постукав.
Олена аж застигла від несподіванки. Вона не знала, що їй робити…
-Алло, ти довго ще хлюпатимешся, мені з дороги теж помитися хочеться. І де всі решта? – раптом почула вона.
Оленка обережно визирнула в коридор. Там стояв високий, мужній чоловік, чимось схожий на чоловіка Алли.
-А ви хто?
-А ви хто? – своєю чергою, запитав він.
-Олена, приятелька Каті. Алла, поки вони у від’їзді, дозволила мені два дні пожити тут. А ви…
-Я молодший брат Олега, Валерій. Ось з рейсу приїхав, а в нашому будинку гарячу воду відключили, я через дорогу живу, от і прийшов до них помитися, ну заразом і поїв. А ви все у ванні. Налякав вас?
-Взагалі-то дуже, думала заліз хтось, але чому тоді їли так спокійно? – і вона засміялася.
-Смішна ситуація, а ви хіба не чули, як я у двері дзвонив, потім ключ запасний дістав, добре, що знав де він лежить.
Вона дістала з кишені навушники й увімкнула. Голосно заграла музика.
-Тепер зрозуміло. Гаразд, я піду помиюсь, а потім, якщо ви не проти, чай разом поп’ємо, познайомимося нарешті ближче, ну і перейдемо на ти!
До речі, розкажеш, чому ти в Алли з Олегом на квартирі опинилась…
Так випадково познайомилися дві, як з’ясувалося, самотні людини.
Валерій розповів, що рік тому розлучився з дружиною, з якою вони прожили менше року.
Їй не подобалися його далекі рейси, вона поставила йому умову: або вона, або його робота.
-Якби була дитина, то діло таке, допомога й таке інше, – сказав Валерій. – А так, вона до тридцяти років народжувати виявлялася, не хотіла.
Якщо чесно, я в неї і не запитував про дітей, думав, як усі нормальні жінки, і вона хоче повноцінну сім’ю з малюками.
Але я помилився в ній, вона в мені, от і розлучилися. А ти, Олено, як ставишся до дітей, чи спочатку для себе пожити хочеш?
-Я тільки й роблю, що для себе живу вже двадцять шість років. А вийшовши заміж, одразу хочу двох, дівчинку й хлопчика, ну а там кого Бог пошле.
Валерій усміхнувся, задоволено потираючи руки.
Йому одразу сподобалася ця мила молода жінка, навіть без будь-якої косметики. А яка вона, напевно, красуня, коли очі підведе.
І він одразу вирішив, якщо вона самотня, то він точно буде залицятися до неї.
Взаємна симпатія вирішила всі питання і незабаром уся родина, включаючи й Катю, сміялася над ситуацією, пророкуючи молодим щастя.
Бо їх звів смішний випадок, або навіть сама доля подбала про їхнє щастя
