Олена сиділа на кухні, перебираючи документи. У двері подзвонили. На порозі з’явилися свекруха та свекор. – Привіт, Олено, – привіталася Галина Іванівна. – Ми у гості! – Доброго дня, проходьте. Я зараз чай зроблю, – сказала Олена, проводячи «гостей» на кухню. – Не треба чаю, – відмахнулася свекруха. – У нас до тебе серйозна розмова. – Щось сталося? – захвилювалася Олена. – І так, і ні! – якось дивно відповів свекор. – Розповідайте все, допоможу чим зможу, – підсумувала Олена. Свекруха з свекром переглянулися між собою, а потім майже одночасно виклали своє прохання невістці. Олена вислухала свекрів і… остовпіла від почутого.

Олена сиділа на кухні, перебираючи документи. У двері подзвонили. На порозі з’явилися свекруха та свекор. – Привіт, Олено, – привіталася Галина Іванівна. – Ми у гості! – Доброго дня, проходьте. Я зараз чай зроблю, – сказала Олена, проводячи «гостей» на кухню. – Не треба чаю, – відмахнулася свекруха. – У нас до тебе серйозна розмова. – Щось сталося? – захвилювалася Олена. – І так, і ні! – якось дивно відповів свекор. – Розповідайте все, допоможу чим зможу, – підсумувала Олена. Свекруха з свекром переглянулися між собою, а потім майже одночасно виклали своє прохання невістці. Олена вислухала свекрів і… остовпіла від почутого.

Олена сиділа на кухні, перебираючи документи від нотаріуса. Два місяці тому жінка вступила у спадок: бабуся залишила їй будинок у провінційному містечку. Будинок продався швидко і за добрі гроші – покупці шукали саме таке житло. Тепер у жінки на рахунку лежала пристойна сума, про яку, на жаль, знала вся родина чоловіка.

У двері подзвонили, діти відчинили.

– Олено, ти вдома? – пролунав голос свекрухи з коридору.

Галина Іванівна увійшла на кухню з серйозним виглядом, за нею слідував свекор Микола Вікторович. Олена насторожилася – зазвичай вони приходили окремо та попереджали заздалегідь.

– Сідайте, чай поставлю, – запропонувала невістка.

– Не треба чаю, – відмахнулася свекруха. – У нас до тебе серйозна розмова.

Олена відклала документи та уважно подивилася на свекруху. Галина Іванівна нервово смикала сумочку, Микола Вікторович відкашлявся і почав:

– Олено, ти ж знаєш, що наша Оксана розлучилася і живе тепер із нами.

– Знаю, – кивнула жінка.

Оксана була зовицею, молодшою ​​дочкою свекрів. Після невдалого заміжжя вона повернулася до батьківського будинку з двома дітьми. Олена її розуміла – розлучення справа важка, особливо з дітьми на руках.

– Їй потрібне своє житло, – продовжив свекор. – Ми готові допомогти із початковим внеском, але грошей не вистачає.

– І ми подумали, – підхопила Галина Іванівна. – Може, ти нам допоможеш? У борг, звісно. Ми все повернемо.

Олена відчула напругу. Ось воно почалося. Щойно гроші з’явилися, як відразу знайшлися охочі ними розпорядитися.

– Скільки вам потрібно? – обережно спитала вона.

– П’ятсот тисяч гривень, – швидко сказала свекруха. – Це для першого внеску з іпотеки.

Жінка відкинулася на спинку стільця. П’ятсот тисяч. Майже половина спадщини. Адже вона має двох дітей, яким теж потрібно буде допомогти з житлом у майбутньому.

– Це дуже велика сума, – повільно відповіла Олена.

– Але ж у тебе є гроші, – наполягала Галина Іванівна. – Від бабусиного будинку.

– Є, але я планувала витратити їх на своїх дітей, – чесно відповіла невістка.

Свекри переглянулись. Микола Вікторович спохмурнів:

– Твої діти ще малі, їм житло не скоро знадобиться. А Оксані треба зараз.

Олена від подиву мало не розсміялася, але все-таки змогла стриматися.

Галина Іванівна підібгала губи:

– Ми ж не просимо подарувати нам гроші. Ми повернемо все до копійки.

– Коли? – запитала жінка.

– Ну, як зможемо, – невизначено відповів чоловік.

Олена розуміла, що якщо дасть гроші у борг, то назад їх може не побачити. Свекри були людьми небагатими, пенсіонерами. Оксана була без роботи, сиділа з маленькою дитиною. Хто повертатиме гроші?

– Я подумаю, – сказала Олена.

– Що тут думати? – обурилася свекруха. – Сім’я має допомагати один одному!

У цей момент із роботи прийшов чоловік, Сергій. Він привітався з батьками, пильно подивився на дружину.

– Про що розмовляєте? – запитав він.

– Просимо Олену допомогти Оксані з квартирою, – пояснив батько.

– А, зрозуміло, – кивнув Сергій і пройшов у кімнату перевдягатися.

Олена провела його поглядом. Чоловік явно не хотів втручатися у розмову. Зручна позиція – нехай дружина сама розуміється з його батьками.

– Олено, ну що ти мовчиш? – не вгамувалася Галина Іванівна.

– Я не можу дати такої суми, – твердо сказала жінка.

Свекри замовкли. Потім Микола підвівся:

– Ну що ж, тепер ми знаємо, як ти ставишся до нас насправді.

Після відходу свекрів Олена довго сиділа на кухні, обмірковуючи те, що сталося. Вона розуміла, що відмова не пройде безслідно, але не очікувала такої реакції. Коли Сергій повернувся на кухню, жінка спробувала поговорити з ним.

– Ти чув, що твої батьки просили? – запитала вона.

– Чув, – кивнув чоловік, дістаючи з холодильника молоко.

– І що ти думаєш?

– А що я маю думати? – знизав плечима Сергій. – Це твої гроші, ти й вирішуєш.

Олена відчула роздратування. Чоловік, як завжди, усунувся від сімейних проблем.

– Але це твоя сестра, твої батьки, – наполягала вона.

– І що? Я ж не прошу тебе давати їм гроші, – відповів Сергій.

Жінка зрозуміла, що підтримки від чоловіка не діждеться. Він зайняв нейтральну позицію і не збирався її міняти.

Наступного дня зателефонувала Оксана. Голос її був холодний, офіційний.

– Олено, мама сказала, що ти не хочеш нам допомогти.

– Оксано, я розумію твою ситуацію, але така сума, це дуже багато, – спробувала пояснити жінка.

– Олено, адже для мене це шанс розпочати нове життя, – відповіла зовиця.

– Але в мене теж діти, їм також знадобиться допомога, – заперечила жінка.

– Твоїм дітям ще зарано думати про квартири, а мені треба зараз, – наполягала Оксана, явно повторюючи слова своїх батьків.

Розмова закінчилася нічим. Олена поклала слухавку і зрозуміла, що тепер зовиця теж на неї ображена.

За тиждень мав бути День народження старшого сина Олени та Сергія, Андрія. Хлопчикові виповнилося дванадцять років. Жінка приготувала святковий стіл, купила торт, запросила родичів. Але свекри не прийшли.

– Де бабуся з дідусем? – спитав іменинник.

– Вони зайняті, – обманула Олена.

Хлопчик засмутився. Він дуже любив бабусю та дідуся, завжди чекав на них у гості. А тепер вони навіть не привітали його із Днем народження.

Сергій зателефонував батькам:

– Мамо, чому ви не прийшли? Андрій на вас чекав.

– А навіщо нам до вас іти? – холодно відповіла Галина Іванівна. – Ми тепер чужі у вашому домі.

Чоловік спробував щось пояснити, але мати поклала слухавку. Олена бачила, який чоловік засмучений, але мовчить.

Наступного тижня жінка вирішила сама поїхати до свекрів. Вона купила подарунки для малюків Оксани, сподіваючись налагодити стосунки. Але Галина Іванівна зустріла її холодно.

– Навіщо прийшла? – спитала свекруха, навіть не запросивши до хати.

– Хотіла поговорити, пояснити свою позицію, – сказала Олена.

– Пояснювати нічого. Все й так зрозуміло, – заявила Галина Іванівна.

Жінка простягла пакет із подарунками:

– Це для дітей Оксани.

– Не треба, – відмахнулася свекруха. – Ми не жебраки, самі купимо.

Олена стояла на порозі з пакетом у руках і не розуміла, що відбувається.

– Галино Іванівно, ну навіщо ви так? Діти при чому? – спробувала достукатися вона.

– А ти подумала про дітей, коли відмовила допомогти? – парирувала свекруха.

Розмова зайшла в глухий кут. Олена зрозуміла, що свекри не збираються вибачати її відмову.

Два місяці минуло у напруженому мовчанні. Свекри не дзвонили, не приходили в гості, навіть не цікавилися онуками. Олена намагалася пояснити дітям, чому бабуся з дідусем не спілкуються із ними, але що тут можна сказати? Що через гроші дорослі люди готові так поводитися з дітьми?

Молодша донька, Віка, постійно запитувала:

– Мамо, а коли бабуся прийде? Я скучила.

– Скоро, доню, – відповіла Олена, не знаючи, що ще сказати.

Сергій теж переживав від ситуації, але нічого не робив. Він дзвонив батькам, але вони відповідали однозначно і швидко закінчували розмову.

– Може, ти таки даси їм грошей? – одного разу спитав чоловік.

– А ти гарантуєш, що вони їх повернуть? – Відповіла Олена питанням на запитання.

– Ну не знаю, – знизав плечима Сергій.

Жінка зрозуміла, що чоловік готовий пожертвувати її грошима заради сімейного миру. Але вона не збиралася здаватися.

Через два місяці Олена дізналася, що Оксана таки купила квартиру. Виявилося, що свекри взяли кредит під заставу своєї квартири і допомогли дочці з початковим внеском. Тепер пенсіонери мали виплачувати кредит до кінця життя.

– Бачиш, вони знайшли вихід без моїх грошей, – сказала Олена чоловікові.

– Так, знайшли, – погодився Сергій. – Тільки тепер вони по вуха у боргах.

Жінка не відчувала радості від того, що мала рацію. Їй було шкода свекрів, але й міняти своє рішення вона не збиралася.

Відносини у сім’ї остаточно зіпсувалися після того, як Андрій занедужав. Олена викликала лікаря. Зазвичай у таких випадках Галина Іванівна одразу приїжджала, допомагала доглядати онука, щоб невістка могла продовжувати працювати. Але цього разу вона навіть не зателефонувала дізнатися про стан дитини.

– Мамо, Андрій нездужає, – сказав Сергій матері телефоном.

– А мені що? – холодно відповіла Галина Іванівна. – У мене тепер інших турбот повно.

Олена чула цю розмову і не могла повірити своїм вухам.

Коли хлопчику стало краще, він спитав:

– Мамо, а чому бабуся не приходила? Раніше вона завжди приходила, коли я нездужав.

– Бабуся зайнята, – знову обманула Олена.

Але Андрій був уже досить дорослий, щоб розуміти щось змінилося в сім’ї. Діти відчували напругу, стали замкненішими.

Минув рік. Відносини зі свекрами не налагодилися, а лише погіршилися. Галина Іванівна та Микола повністю ігнорували невістку та онуків. Вони не вітали дітей зі святами, не цікавилися їхніми успіхами у школі, не приходили на важливі події.

Олена з гіркотою спостерігала, як діти звикають до відсутності бабусі та дідуся у їхньому житті. Андрій перестав питати про них, Віка теж більше не чекала на візити. Сім’я розкололася через гроші.

Сергій кидався між дружиною та батьками, але так і не зміг нічого змінити. Він намагався підтримувати стосунки з матір’ю та батьком, але ті при кожній зустрічі нагадували йому про жадібність дружини.

– Твоя дружина показала своє справжнє обличчя, – казала Галина Іванівна синові. – Чужі ми їй, чужі.

Чоловік приходив додому після таких розмов похмурий і роздратований. Він не звинувачував дружину відкрито, але Олена відчувала його невдоволення.

Оксана теж більше не спілкувалася з невісткою. Вона отримала свою квартиру, але ціна виявилася надто високою – батьки влізли у борги, а родина розвалилася. Зовиця розуміла, що винна не тільки Олена, але пробачити її не могла.

Олена часто думала про те, чи правильно вчинила. Гроші лежали на рахунку, діти були ще маленькі, і витрачати спадщину поки не було на що. Може, варто було допомогти сім’ї чоловіка?

Але потім вона згадувала, як свекри навіть не спробували зрозуміти її позицію, як легко вони відмовилися від онуків, і розуміла – справа не в грошах. Справа в тому, що її ніколи не вважали повноцінним членом сім’ї.

Останньою краплею став День народження Віки. Дівчинці виповнилося вісім років, і вона дуже хотіла, щоби прийшли всі родичі. Олена запросила свекруху, але вони навіть не відповіли на запрошення.

– Мамо, а чому бабуся з дідусем не люблять мене? – запитала Віка після свята.

– Вони люблять тебе, просто зараз не можуть прийти, – обманула жінка.

– Але вони ніколи не приходять, – наполягала дівчинка.

Жінка не знала, що відповісти. Як пояснити дитині?

Ситуація зайшла в глухий кут. Свекри ображені, діти ростуть без бабусі та дідуся, чоловік бігає між сім’ями. А вона залишається винною у всьому, хоч просто захищала інтереси своїх дітей.

Жінка часто згадувала бабусю, яка залишила їй спадок. Бабуся хотіла допомогти внучці, а вийшло те, що вийшло. Гроші, які мали принести радість, принесли лише розлад у сім’ю.