– Олено, я побіг, буду пізно! Якщо що, спати будеш лягати, мене не чекай! – крикнув із передпокою Іван дружині.

– Стояти! – крикнула у відповідь Олена. Вона вийшла з ванної з рушником на голові.

– Чому ти сьогодні будеш пізно? У вас що, графік робочий в офісі змінився? Або ти на півставки в прибиральниці там влаштувався у вас в організації? Що за справи? – недовірливо запитала дружина.
– Минулого тижня ти чотири рази приходив уже після опівночі! До того кілька разів було те саме… Ти завів собі чи що когось, а Іване?

– Та що ти таке кажеш? – Іван навіть в обличчі змінився, і його очі швидко забігали.
Чоловік дивився куди завгодно, тільки не на дружину.

– А що я такого сказала? То ти постійно з роботи додому приїжджав до сьомої! А тут різко почав затримуватися допізна! Це що за справи такі?

– Олено, говори тихіше! Що ти відразу на підвищених тонах спілкуватися починаєш? Ну діти ж почують!

– Ти чого несеш? – здивувалася Олена. – Які діти, вони вже до школи потопали ще годину тому! Татко, блін! Не знає, вдома його діти чи ні!

– А, – видав Іван. – Так це, напевно, коли я в душі був?! Я й не помітив! – усміхнувся він.

– Та дивлюся, ти багато чого помічати перестав, Іване! То що у вас там на роботі такого відбувається, що ти сьогодні знову збираєшся так надовго затриматися? Ти мені поясни, будь ласка!

– Та нічого такого особливого! Просто накопичилося багато роботи! – відповів Іван Олені.

– Ну зрозуміло, ти навіть не спромігся нормальну відмазку придумати! Думав, я так і буду з локшиною твоєю на вухах ходити! Так?

– Та які відмазки? Що ти справді? Ну не віриш мені, подзвони Ігорю, він тобі все підтвердить! І скаже, що ми й справді затримуємося допізна!

– А може, мені краще твоєму начальнику зателефонувати, у мене там десь номер його був записаний?! Цікаво, він мені твої слова підтвердить? І, може, навіть пояснить, що можна до опівночі робити в офісі за комп’ютером?!

– Олено, ось ти як зазвичай сама себе накручуєш! Всілякою нісенітницею голову забиваєш собі, а потім нервуєш, тільки ходиш! Та на мене зриваєшся!

– А я б себе не накручувала, якби ти не починав поводитися дивно! Я б тобі слова проти не сказала, якби ти мене нахабно не обманював і за дурочку не тримав! Адже я відчуваю, що ти мені просто брешеш!

– Та з чого ти взяла, що я тобі брешу? – запитав Іван і знову відвів убік очі.

– Та з того, що ти мені навіть в очі подивитися не можеш! Ти дивишся зараз куди завгодно, але тільки не на мене! А це перша ознака твоєї брехні! Ось і пітніти вже починаєш! – вказала Олена на чоло чоловіка.

– Ой, Олено, досить уже тут вигадувати! Може, ти взагалі хочеш, щоб я звільнився і вдома сидів? Щоб тільки поруч із тобою був? Ну так я можу звільнитися, і будеш тоді сама нас усіх чотирьох утримувати! Я можу, для мене це не складно!

– А що ти одразу в крайнощі кидатися починаєш? До чого тут взагалі звільниться? Ти просто брешеш мені, ось і все! Так завжди відбувається, коли людині сказати більше нічого!

– Коротше,Олено, я пішов на роботу! І більше на цю тему я з тобою розмовляти не збираюся, а виправдовуватися так тим більше перед тобою не маю наміру! Дзвони кому завгодно! Тільки запам’ятай, якщо ти мене перед шефом ось так зганьбиш, то я реально звільнюся і буду вдома сидіти на твоїй шиї! Зрозуміло тобі?

– Зачекай, а яким чином я можу тебе перед шефом твоїм зганьбити? Я щось узагалі цього зрозуміти не можу? Ти, я дивлюся, забрехався вже до такої міри… Ну нічого, я дзвонити нікому не буду! Я сьогодні сама до вас заїду, і нехай мені ваш начальник підтвердить твої слова!

– Тільки спробуй! – раптом рявкнув Іван.

А Олена зараз, коли говорила про те, що вона до нього на роботу заїде, саме цієї реакції від нього і чекала.

– Коротше, любий мій! – почала суворим голосом жінка. – Або ти мені зараз кажеш, хто вона, і сам по-хорошому збираєш свої речі та йдеш без усіляких казусів, як чоловік! Або я тебе так прославлю і на роботі, і серед знайомих та друзів, що, повір мені, тобі мало не здасться! А батько твій, він тобі взагалі за це…!

– А до чого тут мій батько? – не зрозумів Ваня.

– А ти подумай добре! Пригадай… Не хочеш сам, так я тобі нагадаю! Адже він при тобі говорив, що, не дай Боже, ти мені зрадиш коли-небудь…! І з квартири тебе з цієї виселить! Згадав?

– Ти що, батькові моєму підеш скаржитися на мене? – у Івана затряслися руки.

– О, як занервував-то відразу! То хто вона, це хтось із роботи? Я її знаю?

– Та нема в мене нікого, крім тебе! – почав психувати Іван. – Досить мене постійно підозрювати у всіх гріхах!

– Ти чого кричиш? Голос не підвищуй, істеричко! – відповіла спокійно Олена.
– Що ти так занервував? Значить, є що приховувати!

– Усе, я більше не хочу розмовляти з тобою на цю тему! Якщо ти мені не віриш, то це твої особисті проблеми! А я, – чоловік швидко подивився на годинник, – через тебе взагалі зараз на роботу запізнюся! Я поїхав!

– Нічого страшного, вночі відпрацюєш! Іван злісно глянув на дружину, потім відчинив вхідні двері і вийшов із квартири.

Олена ж зняла з голови рушник, трохи витерла волосся і пішла за своїм телефоном у спальню. Їхати на роботу до чоловіка в неї жодного бажання не було. Тому вона швиденько відшукала в телефонній книзі номер його начальника і зателефонувала безпосередньо йому.

Слухавку взяли практично одразу.

– Я слухаю! – відповів грубий чоловічий голос. – Хто це?

– Доброго дня, В’ячеславе Костянтиновичу! Моє ім’я Олена, я дружина одного з ваших працівників, Івана.

– А, так-так-так-так! Зрозумів, вітаю, Олена! – він трохи пом’якшив свій голос. – Чим можу допомогти?

– Можливо, моє запитання буде дивним… Але… Я хотіла дізнатися, у вас що, на роботі завали якісь? Вони у вас там, я маю на увазі офісних співробітників, і особливо мого чоловіка, до ночі працюють і справді, чи що?

– З чого ви взяли це? – поцікавився чоловік запитальним тоном.
– Ні! Вони всі як працювали до шостої, так і працюють! А Іван, так взагалі останнім часом навіть відпрошується раніше іноді! А що трапилося?

Олена замовкла на кілька секунд. Потім зібралася і відповіла начальнику чоловіка.

– Та нічого такого! Дякую, В’ячеславе Костянтиновичу! Я все, що хотіла, дізналася! До побачення! – сказала Олена і відключилася.

Настрою у жінки і так уже майже не було, а після слів начальника чоловіка він узагалі зник ґрунтовно. Їй зараз потрібно було збиратися на роботу, але голова в Олени була забита зовсім іншими речами. І про роботу взагалі не думалося.

Вона висушила волосся, зібралася і все ж поїхала на роботу. Але там Олена ніяк не могла зосередитися на своїй справі. У голову постійно лізли всякі дивні думки, від яких не можна було просто так відмахнутися. Вона розуміла, що її чоловік, з яким вони були в шлюбі вже майже п’ятнадцять років, їй просто-напросто зраджує. І їй залишалося всього лише спіймати його на гарячому. Щоб уже ґрунтовно, безповоротно.

Її робота закінчувалася рівно о п’ятій, на годину раніше, ніж у чоловіка. Діти їй уже давно написали, що вони вже вдома. Тому вона зібралася і вирушила на своєму автомобілі до офісу, в якому працював Іван.

Коли вона під’їхала і зупинилася на парковці поруч з офісною будівлею, то в цей момент машина чоловіка стояла ще там. Але не минуло й п’яти хвилин, як раптом Іван вийшов із будівлі. У цей момент він із кимось розмовляв телефоном.

Машину дружини чоловік навіть не помітив, настільки він був зайнятий бесідою. Хоч вона і стояла всього через чотири машини від його автомобіля. Він сів за кермо і рушив з місця. Олена, недовго думаючи, попрямувала по його слідах. Вона одразу хотіла йому зателефонувати під виглядом того, що вона їде додому, і дізнатися в нього, де він зараз. Але не стала цього робити. Жінка вирішила простежити за чоловіком до кінця.

Дорога в Олени зайняла близько сорока хвилин. Вона сильно не відставала від чоловіка, але й близько до нього теж намагалася не під’їжджати.

У підсумку вся ця гра в приватного детектива привела жінку в дуже знайомий їй район. У якому жила одна з її подруг. І ця думка не давала Олені спокою.

– Та ну ні, не може бути! – намагалася сама себе відмовити Олена. – Ну не одна ж Віка тут живе!

Але трохи пізніше, коли Іван звернув в один із дворів, у той самий двір, у якому жила ця Віка, і припаркував свою машину поруч із її під’їздом, то всі сумніви разом відпали.

Іван вийшов з машини і попрямував до під’їзду. Олена зупинилася, почекала хвилин десять, а потім вирішила взяти в руки телефон і набрати номер подруги. Але потім раптом різко передумала, і сама вийшла з машини і попрямувала до під’їзду Віки.

Вікторія була однією з її найкращих подруг. З якою вона практично всім і завжди, що відбувалося у Олени в житті, ділилася. А ще не так давно, буквально місяця півтора тому, пішов чоловік. І Віка сказала Олені, що вона застукала його з коханкою.

Підходячи до під’їзду, вона думала, як обіграти свій візит до Віки, щоб та без питань відкрила їй двері під’їзду через домофон. Але цього робити їй не довелося, оскільки з під’їзду просто перед нею вибігли діти, і вона швидко прошмигнула у відчинені двері.

Піднявшись на шостий поверх на ліфті, жінка була налаштована рішуче. Вона підійшла до дверей квартири подруги і подзвонила в дзвінок. Олена знала, що Віка в цей момент має бути вдома, адже вона ніде не працювала тимчасово, а була в пошуках роботи.

Але двері Олені відчиняти не поспішали. Тому вона знову втиснула кнопку дзвінка і тримала її доти, доки все ж двері не відчинилися.

Перед Оленою стояла ошелешена Віка в одному халатику і з розпатланим волоссям.

– Де він? – суворо запитала Олена подругу.

– Хто? – спробувала вдавати Віка ,що нічого не розуміє.

– Ти прекрасно знаєш, про кого я говорю! Нумо відійди! – сказала Олена і просто відштовхнула господиню вбік.

– Ти зовсім очманіла, чи що? – почала обурюватися подруга. – Олено, ти куди пішла взута? – крикнула Олені вслід Віка.

Але Олена вже її не слухала. Вона перла немов на танку. Відчинивши двері до спальні Віки, вона виявила там того, за ким, власне, і прийшла. Іван в цей момент судорожно намагався натягнути на себе штани.

– Олено, тільки не лайся! Будь ласка! – попросив Іван дружину. – Я тобі зараз усе поясню!

– Не треба мені нічого пояснювати, я не сліпа! – спокійно відповіла дружина чоловікові.

Вона увійшла в спальню, підійшла ближче, практично впритул до чоловіка, і з усієї сили зарядила йому коліном між ніг. Та так, що Іван навіть взвизгнув, як порося. Від болю і шоку він упав перед дружиною на коліна , а Олена, замість того, щоб просто розвернутися і піти, кілька разів його примудрилася штовхнути як слід.

Іван посинів і почервонів одночасно. Його очі, жінка думала, що просто випадуть з орбіт.
Віка стояла ззаду і пискнути боялася. Олена спокійно розвернулася, подивилася на подругу і пішла на неї.

– Олено, заспокойся, я тобі все поясню зараз! – почала голосити Віка.

– Ще одна! – усміхнулася жінка.
Вона різко схопила Віку за волосся . Віка за інерцією почала падати на Олену, і та просто відійшла вбік.

Жінка вийшла з квартири подруги, спустилася сходами вниз, сіла в машину і думала, що вона зараз просто розплачеться. Але ні, в її очах не було жодної сльозинки. Була просто образа і біль. Вона завела автомобіль і поїхала додому, де на неї чекали діти.

Хвилин за двадцять, після того як вона була вдома, у квартиру увійшов Іван.

– І що ти сюди приперся? Можеш одразу розвертатися і валити туди, де ти працюєш допізна!

– Олено, давай поговоримо! – він пройшов уперед від дверей і спробував узяти дружину за руку.

– Відчепись від мене, і не смій навіть торкатися до мене своїми противними рученятами! У тебе є кого чіпати, ось туди й вали! А тут тобі більше не раді! Я на розлучення завтра подам!

– Олено, давай не будемо поспішати! Навіщо все ось так от руйнувати? Через якісь дрібниці! Я Віку послав, я до неї більше ні ногою! Я не хочу вас втрачати! Вибач мені, будь ласка!

– А мене це в даний момент мало цікавить! Можеш назад до неї повертатися! Я, до речі, і батькові твоєму подзвонила, поки додому їхала! І все йому про твої пригоди розповіла! Він сказав, що скоро приїде!

Ваня побілішав, коли знову почув про батька. Хоч йому й було вже майже тридцять шість років, а тата свого він досі боявся як вогню. Бо той ні-ні, та в пориві розмови, якщо йому не подобалися слова сина, а надто якщо той скаржився на дружину і дітей в його присутності, міг від душі провчити його за це. І йому було байдуже, боляче Іванові чи ні. Його тато просто органічно не перетравлював скигліїв і тих, хто зраджує своїх близьких.

А найцікавіше, що всі ці роки Олена, Іван та їхні діти, яких батько Івана обожнював, жили у квартирі діда, яку він так і не став переоформляти на свого сина.

Після приїзду батька ,Іван вихопив ще й від нього. І сказав Іванові, щоб його син навіть не смів більше з’являтися в цій квартирі. Тому що після того, як вони з Оленою розлучаться, він цю квартиру відпише невістці й онукам. А таку мерзенну особистість, як Іван, він за сина більше не вважатиме.