– Оля. У мене до тебе дуже серйозна розмова, – підійшов до дружини Василь.
– Я тебе слухаю.
– Давай спочатку поїмо, на ситий шлунок краще все вирішувати.
– Ага, а раптом ти зібрався від мене йти, так краще йди голодним. Твою порцію ми завтра з’їмо.
– Як ти могла таке подумати? І взагалі, завжди ти думаєш лише про свою вигоду.
– За стільки років навчилася у твоєї родини. А думаю я про нашу родину, про тебе та дітей. Гаразд, їж, відчуваю, що говоритимемо довго. Знову ваша родина щось вигадала.
– У цьому ти маєш рацію. На цей раз вигода для всіх.
– Жуй, жуй, я зачекаю. – сказала Ольга. – Мені апетит ти вже зіпсував.
З вечерею було покінчено. Василь вже хотів завалитися на диван, йому так зручніше розмовляти, але Ольга сіла перша, на саму середину.
– Може ти в крісло сядеш, як завжди? Я так втомився, краще б полежати.
– Сьогодні мені зручніше тут. І пультом я поклацаю, а ти розповідай.
– Оля, пам’ятаєш ти мріяла про будинок?
– Ти його купив нам?
– Ми його купимо! Ми вже вибрали варіанти.
– Ви? Ти й діти?
– Ні. Я, батьки, моя сестра. Ми просто хочемо купити батькам дачу. Вони її доглядатимуть, а ми тільки відпочиватимемо. Овочі свіжі, зелень. Просто треба всім скинутися.
– Добре, скільки коштує дача і скільки є грошей у батьків і твоєї сестри? Десять тисяч? Двадцять?
– У них зовсім небагато, натомість у нас є накопичення.
– У нас накопичення? Ти певен? Скільки ти назбирав?
– Звичайно, впевнений. Ти ж отримала свою частку у спадок грошима. І свої накопичення у нас є, я ж усі гроші тобі віддавав, усі зарплати. Нам навіть кредит брати не доведеться.
– Ці гроші ми збиралися вкласти у свій будинок, а не у спільну дачу.
– Так, але батьки почали мріяти раніше за нас.
– Ну, це аргумент! Раніше нас почали.
– У нас є квартира, навіщо нам ще й будинок?
– Ти все забув? У нас старшому синові скоро вісімнадцять, знадобиться. Не заважало б і про другого подумати, йому до повноліття теж небагато. Якщо не купимо будинок, то гроші підуть для дітей. Для дітей. Хлопчики вже вийшли із того віку, коли їх можна до бабусі на дачу відправити. А ось твоя сестра від цього зиск отримає. У неї діти малі. Вони й там відпочиватимуть. Вона в це не вкладеться, а зиск для неї очевидний. А твої батьки нам чим допомогли?
– Не пам’ятаю я.
– А не пам’ятаєш, бо не було допомоги. Ми все самі. Це в тебе просили допомагати сестрі. Пам’ятаєш? Грошей дай, з ремонтом допоможи, люстру привези та приєднай. Ламінат, шпалери… А на день народження неодмінно дорогі подарунки. І їм не важливо, що у нас іпотека та маленькі діти.
– Пам’ятаю. Але ж ти мене завжди зупиняла.
– Так, зупиняла, бо самим грошей ледве вистачало. Грошей ми не давали, це моя заслуга, а ось решту ти робив. Тобі спасибі сказали? Ні, тільки ще вигадували, щоб попросити. А зараз ми маємо купити дачу батькам, яка нам не потрібна. Ти хочеш копати грядки, тягати розсаду, ремонтувати, збирати, возити? Ти сьогодні втомився, а на дачі мама тобі сидіти не дозволить. Будеш працювати. А хто в цей час відпочиватиме? Правильно – твоя сестра. Я на їхню дачу їздити не буду, тож і грошей не дам. Хочуть користуватися всіма благами дачного життя, хай купують. Цього я їм заборонити не можу, і тобі раджу не брати участь у цьому. У них є житло, вони не безхатьки.
– Яка ти в мене…
– Меркантильна?
– Ні. Розважлива. Розумна. Все правильно, Олю, як завжди, ти маєш рацію. Не хочу я працювати на їхній дачі. Адже вони мене так вмовляли, переконували та переконали. Відпочинок, шашлики, свіжі овочі. Ледве не купив для себе роботу.
– От і молодець, відпочивай, лежи на дивані, дивися телевізор. Це тобі не грядки на спеці копати. Ми грошам застосування знайдемо.
Василь увімкнув улюблений серіал Олі та заснув. Уві сні він здригався і махав руками.
– Василю, вставай, пішли вже спати в ліжко.
– Ні, ні. Я втомився. Не буду…
– Василю, це я. Все гаразд?
– Олю. Як добре, що я вдома. Спати? Час спати.
Свекруха та сестра Василя звинуватили Ольгу у меркантильності, але це вже не вперше. Ольга до цього давно звикла та уваги не звернула.
А дачу батьки Василя все ж таки купили: у кредит, стару, із занедбаною ділянкою. Намагалися залучити Василя до облагородження, але він завжди знаходив термінові справи, а грошей на відновлення не давала меркантильна Ольга. Трохи погравши у дачників, довелося їм усе продати.
