Те, що чоловік має другу сім’ю, Оля дізналася прямо перед пологами. Точніше як дізналася, так пологи і почалися, хоча кілька тижнів точно в запасі були.
Якби не розпродаж товарів для новонароджених зі знижкою в 70%… Ольга не поїхала б в ТЦ за вигідними покупками. Ось тільки не одна вона повелася на пропозицію. Магазинчик був сповнений покупців. Оля протиснулася до вітрини з іграшками, там було не так багатолюдно.
Майже слідом за нею в магазин увійшла парочка і вирушила в протилежний кінець торгової зали, мабуть підбирати своєму майбутньому малюкові колиску.
Оля миттю кинула погляд на парочку і помітила, що у чоловіка такий самий светр як у її чоловіка, в ході чоловіка теж було щось знайоме … Та це ж її чоловік!
Він тримав за талію вагітну жінку. Відчувши погляд, він обернувся і побачив свою дружину.
Ольга застигла від здивування. Голова стала важкою і вона притулилася спиною до вітрини.
Супутниця її чоловіка обернулася. Розпливлася в посмішці. Її погляд був нахабним і тріумфуючим.
На ватяних ногах Оля попленталася до виходу. Чоловік не намагався її наздогнати і порозумітися. Він тільки простежив за нею поглядом, а як та вийшла з магазину, продовжив покупки.
– Ось негідник! – Оля не могла зрозуміти, як таке могло статися. З ким завгодно тільки не з нею! – Ні, Ігор не такий! Чи такий? Що ж тепер робити з дитиною? Дитина тепер йому потрібна чи не потрібна? Що це я? Про що я думаю?
Ольга сиділа в машині і не могла наважитися завести двигун. Руки-ноги тремтіли, голова нічого не розуміла, на дорогу в такому стані не можна.
Дзвінок від свекрухи. Ось тільки її зараз не вистачало. Гаразд, відповіла.
– Оля, дитинко, ти де зараз?
– На стоянці біля ТЦ, переварюю отриману інформацію.
Свекруха помовчала, а потім спитала:
– Як ти себе почуваєш?
– Світлано Іванівно, та що Ви з себе дбайливу вдаєте. Як як? Погано я. А Ви, я розумію, все знаєте. Ну як Вам?
– Оля, будь ласка, почекай мене, я зараз візьму таксі і приїду за тобою. Прошу, дочекайся мене, будь ласка.
Свекруха примчала швидко. Поки допомагала Олі пересісти на пасажирське місце розпочалися перейми. Світлана бігом за кермо, терміново до пологового будинку. Розмови дорогою особливо не вийшло, але Світлана Іванівна встигла дещо розповісти:
– Пробач, Оля, вибач, знала, що в цього негідника інша жінка, стільки з ним говорила, але він там вляпався сильно. Це дочка його шефа. Вони на корпоративі випадково переспали, вона одразу завагітніла. Шеф на нього тиснув, просив, щоб Ігор з тобою розлучився, а з його донькою одружився, у тієї, до речі, термін вагітності менший. Я їздила із цим шефом розмовляла. Сварка була грандіозна. Він тоді й дочку та Ігоря до кабінету запросив. Домовилися, що розлучення поки не буде, але Ігор і ту дитину визнає…
Ольга слухала і не вірила своїм вухам. Свекруха теж все знала.
– А зараз, – думала Оля, – мабуть, це він їй повідомив, що ми зустрілися в ТЦ, ось вона і кинулася мене заспокоювати. А навіщо їй мене заспокоювати? Якщо зі мною чи дитиною щось станеться їм тільки на руку!
– Оля, послухай мене, я дуже не хочу, щоб щось сталося з тобою та малюком. – Світлана ніби почула те, що думала невістка, – Ви мені дуже дорогі. Мені соромно за поведінку Ігоря. Ти ні в чому не винна, а малюк тим більше.
– Нікому ми тепер не потрібні… – зауважила Оля і гірко заплакала.
– Ні, моя дівчинко, ви мені потрібні. Не нагнітай себе, будь ласка, заспокойся, ми вже під’їжджаємо. Зараз головне дитина, інше все вирішуване.
За годину Світлана отримала повідомлення, що у неї народився онук. Відправила Ігореві звістку, що той став татом. Він відповів “зрозуміло” і більше нічого.
А жінка взяла турботу про невістки та малюка на себе повністю і з пологового будинку Олю з малюком забрала до себе. Поки та була в палаті, вона перевезла з квартири Ігоря всі речі Ольги і влаштувала у себе прекрасну дитячу.
Тяжко було Олі змиритися з дійсністю, але вибору не було. Повертатися додому до свого батька-гульвіси зовсім не хотілося. У квартиру Ігоря взагалі не варіант: він навіть слова їй не написав за ці дні. Знімати нема на що, залишається жити зі свекрухою.
Не розуміла Ольга, навіщо Світлані Іванівні це потрібне. Вона сама ще молода жінка, трохи за сорок. Ігоря народила о вісімнадцять, з його батьком життя не склалося, він пішов до іншої. Світлана тоді всю себе синові присвятила, про особисте життя не думала і тепер могла б зайнятися собою, та розчинилася вся в невістки і онукові.
А Світлана на всі подиви Олі відповіла прямо: хто ж вам, крім мене, допоможе?
Жили дружно. Світлана замінила Олі матір, яку та втратила п’ять років тому. Ігоря не обговорювали. Він переводив дружині достатню суму грошей, і на цьому його участь у житті сина закінчувалася.
Місяця за три Оля випадково почула, як Світлана говорила з кимось телефоном, що народилася онука і приймала вітання.
Ні, вона не припинила допомагати Олі, але коли у вихідні вона просто зникала на півдня і Оля розуміла, що вона їздить до онучки, але говорити про це їй не хотілося.
Зрештою, Світлана така ж бабуся й тій дитині. Але щось із онукою пішло не так. Дівчинка нездужала. Світлана дуже переймалася, але з Олею це не обговорювала. Та через спільних із Ігорем знайомих дізналася, що дівчинка була з проблемами.
Дізнавшись про це, Оля сама заговорила зі свекрухою на цю тему, та підтвердила інформацію, але Оля зловтішатися не стала.
Був момент, типу так їм і треба, але потім подумала: “А малечі це за що?” і постаралася більше не думати про зраду чоловіка.
Час йшов. Малюк Олі ріс на радість мамі та бабусі. Про його сестричку по батькові вона знала лише те, що її возили на процедури за кордон, у борги залізли під заставу квартири, але все без толку і часу залишилося обмаль. Про це сказала сама Світлана.
Оля напружилася, почувши це, адже не рівна година на порозі з’явиться Ігор, якщо у нього банк забере квартиру. Чомусь вона не сумнівалася, що якщо не буде дитини, то й жити він з тією не буде. Адже на розлучення він так і не подав, хоча вже можна було.
Роздуми Олі зупинила Світлана.
– Оля, тут ось ще яке діло. Я познайомилася з чоловіком … – У Олі все похололо всередині, невже зараз її попросять звільнити квартиру, доведеться їхати до батька… – Загалом, Оля, я переїжджаю до нього. Не знаю вийде – не вийде, але хочу спробувати. Ти залишаєшся тут. Більше того, я написала на вас із онуком заповіт, квартира буде ваша.
Оля розплакалася і обняла свою свекруху так міцно…
– Тихо, тихо, спокійно! Я сьогодні їду зі своєю майбутньою свекрухою знайомитися, тож відпусти вже.
– Ми триматимемо за Вас кулачки! – радісно зауважила Оля.
– Якби ж це допомогло. – пробубніла Світлана і скоса подивилася на Ольгу. Та з подивом дивилася на неї. – Жартую я так, розслабся. Просто хвилююсь. Гаразд, буду пізно.
– Та коли завгодно, аби тільки щаслива! Чекатиму на Вас з хорошими новинами.
Увечері Світлана написала Олі, що в неї все гаразд і що сьогодні вдома на неї не чекали.
