Коли наша єдина донечка Оля привела Ігоря знайомитись – ми не могли натішитися. Такий гарний хлопець, інтелігентний, добрий. А з якою ніжністю і повагою він до неї ставився, я вже не вірила, що таке в сучасної молоді буває. Звісно, ми його прийняли в сім’ю, як рідного.

Зустрічались молоді не довго, минуло всього пів року і Ігор зробив пропозицію Олі, на Буковелі, просто на горі, я думала, що таке лише в фільмах трапляється. Згодом почали молоді планувати весілля, хотіли гарне пишне, та якось донька прийшла до нас засмучена.

 – Що сталося?

 – Та в Ігоря проблеми, його звільнили. Тепер грошей на весілля не матиме. Ми просто розпишемось і все.

Вона намагалась не виказувати почуттів, та я бачила, яка засмучена. Згодом я вирішила поговорити з чоловіком про все це.

 – Шкода мені донечки, так вона мріяла про весілля. Де б нам гроші взяти?

 – А де ж, у нас таких точно нема.

 – Може варто позичити, не кожного ж дня дитина заміж виходить.

 – Ні, заради одного дня в борги залазити – це дурна ідея!

Чоловік був категоричний в цьому питанні. Та я заспокоїтись не могла ніяк. Згодом пішла сама в банк і мені повідомили, що можу отримати кредит 100 тисяч гривень без дозволу чоловіка. Я наважилась і зробила це. Переговорила з донькою і зятем і вони пообіцяли частину коштів відразу мені повернути з подарованого, а частину згодом, адже Ігор вже й роботу знайшов, стажування проходив.

Я дуже раділа, що допоможу донечці. Ми почали готуватися, грошей не шкодували, все робили якісно. Лишень за сукню видали 20 тисяч гривень. Нам навіть забракло цих грошей. Щастя, що ресторан погодився на виплату вже після свята. 

І ось цей день настав, все було ідеально. Ми чекали нареченого вдома, у дворі вже грали музики, та час минав, а Ігора все не було. Ми почали дзвонити йому, та він не відповідав. Врешті за нареченим поїхав чоловік, та в його квартирі було порожньо. Словами не передати, що ми тоді відчували. Оля гірко плакала, а я взялась все скасовувати. І тут в ресторані мені повідомили, що Ігор навіть завдаток 10 тисяч їм не дав. Зникли й гроші, котрі ми йому давали на музикантів, флористів і на кортеж. Загалом він забрав 60 тисяч гривень. 

Врешті ми втратили всі гроші. З ресторану забрали усі страви, які могли, пороздавали родичам, котрі приїхали. Тоді я й зізналась чоловікові, що на все це взяла кредит.

 – Ну, як ж був проти! Як відчував…

 – Як я шкодую, що не послухала.

 – От тепер шукай, де хочеш! Ще прийдуть, квартиру заберуть.

Я в розпачі, не знаю, як бути. З чоловіком ми тепер щодня сваримось. Ще й Оля ніяк до тями не прийде, не знаю взагалі, що із нею буде далі. Як бути в такій ситуації, скажіть?