4 травня 1929 року народилася Одрі Хепберн – актриса, яка створила воістину безсмертні образи в таких фільмах, як «Римські канікули», «Сніданок у Тіффані», «Моя прекрасна леді». У 1988 році Хепберн вона стала міжнародним послом доброї волі ЮНІСЕФ і активно привертала увагу до проблем дітей в найменш благополучних регіонах Африки, Південної Америки та Азії. Цій роботі вона віддавала багато сил, однак восени 1992 року лікарі виявили у актриси пухлину в кишечнику. Передчуваючи, що жити їй залишилося недовго, Одрі Хепберн написала книгу спогадів – «Одрі Хепберн. Життя, розказана нею самою. Освідчення в коханні». Тож пропонуємо вам прочитати її заключні рядки.
Я була щаслива в цьому житті, може, тому Стівен Спілберг запропонував мені зіграти ангела на ім’я Одрі Хепберн в своєму фільмі «Зустріч»? Грати ангела з власним ім’ям… таке, здається, не вдавалося нікому. Мені вдалося. Дуже хочеться вірити, що ця остання моя акторська роль в земному житті не перерветься в подальшому. Коли люди вмирають, вони ж кудись діваються? Раптом і справді буде ангел на ім’я Одрі Хепберн?
Розмріялася…
Зовсім скоро Різдво, останнє в моєму земному житті. На нього обіцяли зібратися мої близькі і друзі, я приготувала подарунки, привітання… Це буде найщасливіше Різдво в моєму житті.
Я щаслива, хоча знаю, що зовсім скоро піду, я все одно щаслива, просто тому, що я була в цьому житті…
Не хочу прощатися в записах ні з ким, зроблю це наяву. Але хочу попросити вибачення у всіх, з ким у мене щось не склалося – робота, теплі відносини, дружба… Якщо я когось образила, не виправдала надій, то мимоволі, мені ніколи і нікого не хотілося ображати чи засуджувати. Я народилася і жила з величезною потребою дарувати любов, на жаль, це не завжди виходило.
Мене називали ідеалісткою і романтиком. Нехай так, але я переконана: дарувати любов завжди легше, робіть це, не замислюючись. Кажуть, любов – найвигідніший внесок, чим більше віддаєш, тим більше отримуєш у відповідь. Не в тому річ: любов найунікальніший внесок – чим більше її даруєш, тим більше народжується в вас самих. Якби все це розуміли, наскільки легше було б жити!
Любов не завжди породжує відповідну любов, а ось на ненависть і злобу частіше відповідають тим же. Дуже важко любити тих, хто тебе ненавидить, в кращому випадку вдається ввічливо тримати дистанцію і не відповідати на випади. Будьте терпимі, і чужа ненависть затихне.
Я не з усім була однаково стриманою, але я старалася. У людей були тисячі причин мене не любити або на мене злитися, неможливо бути однаково любимою усіма. Я хочу попросити вибачення у тих, кому сама недодала уваги і любові. Тепер уже нічого не виправити, залишається тільки каятися.
Я не мати Тереза, щоб наставляти людей в їхньому житті, у мене самої чимало гріхів, але, коли стоїш однією ногою в вічності, багато що бачиться інакше, суєта відходить на задній план і незрозуміле стає таким простим і зрозумілим. Шкода, що це розуміння в кінці життя, а не на його початку… Напевно, його потрібно заслужити, отримати життєвий досвід, щоб це розуміння виникло. Шляхи Господні несповідимі, але як же вони справедливі!
Мабуть, ось це найважче – бути вдячною за все, що сталося в житті, навіть за образи і втрати. Не будь у мене п’яти викиднів, чи я менше цінувала б Шона і Луку? Борючись за можливість мати свою дитину, навчилися дорожити життям чужої. Переживши крах двох сімей, по-справжньому оцінила увагу Роберта. Пристрасно бажаючи хоч найменшого схвалення і страждаючи від його нестачі в дитинстві, навчилася бути привітною з іншими і терпимим до будь-яких проявів нелюбові і роздратування.
Жадала любові і навчився дарувати її всім, бажала турботи, тому дбала сама, чекала допомоги і тому допомагала…
Я завжди вважала, що головне в житті – любов, не тільки між чоловіком і жінкою, матір’ю і дітьми, любов до всіх і всього, навіть до того, що не дуже приємно. Мама прищепила мені прекрасні моральні принципи: думати перш про інших, потім про себе, бути привітною, терпимою, стриманою. Пам’ятаю, одного разу я сказала про ці принципи Софії, та погодилася і тут же обурилася:
– Не можна бути завжди стриманою! Як можна бути стриманою в проявах любові?!
Італійська натура моєї подруги підказала їй вірний висновок: в проявах любові стриманою бути не варто.
Якщо запитати мене, що було головним у моєму житті, я відповім: діти і отриманий досвід. Тільки потім робота, вона, звичайно, хороша, дала мені щастя спілкування з чудовими людьми, дружбу з багатьма, але все ж головне – вона дала мені душевний і духовний досвід. Всі мої друзі мене чомусь навчили: бути стриманою, як мама, одягатися, як Живанши, танцювати, як Астер, бути душевно щедрою, як Пек, передавати свої почуття в ролі, як Несбітт, думати, як Ціннеман, не соромитися своїх почуттів, як Софія, віддавати душу тим, кому дуже потрібна допомога, як Крістіна Рот… Так можна продовжувати до нескінченності. Те, що я зараз є, – результат впливу моїх друзі по всьому світу, кожен з них зліпив свою частинку Одрі Хепберн, і якщо результати вам подобаються, аплодуйте мої друзі, це їхня заслуга, я просто вчилася.
Якби кожного у житті оточували такі люди, життя було б прекрасним у всіх.
Чи шкодую я про щось? Так, дуже шкодую! Шкодую, що пізно прийшла в ЮНІСЕФ, пізно почала їздити в нужденні країни сама. Стільки років пройшло в спокійній безтурботності «Ла Пасібля». Ми з Робертом давним-давно могли б поставити мою популярність на службу допомоги дітям! Якщо у вас є така можливість, не тягніть, не сидіть спокійно в своїх затишних будинках, допомагайте!
Я більше не можу писати, зовсім не можу… Я ніколи не їла багато, але тепер не здатна робити це зовсім, у мене просто немає кишечника. Від мене старанно приховують, що повторна операція не вдалася, що залишилося зовсім недовго. Бідні мої хлопчики – Роберт, Шон і Лука! Вони думають, що вмирати страшно. Ні, мені тільки шкода, що я не зможу бути поруч з ними наяву, але чомусь зовсім впевнена, що зможу приходити на допомогу звідти… Зігравши одного разу ангела, я переконана, що такою можна стати хоча б для своїх дітей та коханих.
Я повернуся, я до вас обов’язково повернуся і буду дарувати любов все ваше життя. А ще всім, хто був мені дорогий в цьому земному житті.
Прошу тільки про одне: не будьте байдужими – це головне, що ви можете зробити в житті.
Одрі Хепберн померла 20 січня 1993 року в своєму будинку. Її останніми словами були:
– Вони чекають мене… ангели… щоб працювати на землі…
