– Ось що, дружино, дивлюся я, що справ у тебе по господарству мало. Як прийду ввечері з поля, ти вже на печі лежиш без діла, а робленого не видно.
– Не те, що я – весь день на полі працюю, рук-ніг надвечір не чую. Теж відпочити хочу! Завтра ти на поле підеш, там трохи зорати залишилося, впораєшся своїми бабськими силами. А я вдома залишусь на господарстві.
Дружина тільки плечима знизала та хитро посміхнулася.
– А й залишайся! Відпочинеш трохи. Справ, і справді, небагато. Ось слухай: з ранку корову подій, на пасовище до пастуха виведи, потім поросят і курей нагодуй.
– А, ще й грубку витопи, та борщ в піч постав, крупу на рушку намели, масло збий, а потім відпочивай. Грядку моркви тільки прополи, бо вже заростає.
– Та за курми дивись – шуліка літає, курчат поцупити може. Я надвечір прийду, сама, так і бути, корову подою.
Чоловік у голові прикинув – справ мало, встигне ще й подрімати до обіду. Оце життя бабське, цілий день нічого можна не робити, а він, бідолаха, у полі горбатиться.
Ранок настав, дружина на поле зібралася, чоловіка розштовхала, мовляв – йди корову доїти. Чоловік очі продер, але в хлів пішов. Дійницю ледве знайшов, а що робити далі, не знає.
Чого це дружина воду в ній теплу носила. Казала, що б вим’я корові мити. А що його мити? Не зима ж, корова на чистому пасовиську. Значить усе це бабська дурня.
Не став вим’я мити, з гріхом навпіл видоїв пів відра та за ворота й виштовхав рогату. Ще до пасовища її до пастуха вести! Корова й сама дорогу знає!
А ранок ще ранній, спати хочеться. Ось мужик і ліг – все ще встигне до вечора зробити!
Прокинувся опівдні – свині верещать, кури кричать. Ох ти ж! Їх же годувати треба. Свиням помиї налив та курям зерна кинув, випустив їх на подвір’я – нехай там черв’яків шукають, а сам пішов піч топити.
Що там дружина сказала? Борщ в піч поставити – справ то! У чавунок накришив картоплі та капусти, і в піч.
Сидить на призьбі, тютюном димить – краса! От жіноче життя легке, відпочинок суцільний.
Однак згадав, що ще треба на рушці крупу намолоти, та масло збити. Ех, баба-дура – все окремо робить. І невтямки їй, що можна дві справи відразу робити.
Прив’язав мужик глечик зі сметаною до п’ятої точки, вона ж весь час ворушиться, сметана сама в масло і зіб’ється, і руки вільні, ними можна і жорна крутити на рушці. Стоїть на подвір’ї, крупу меле, “булочками” трясе, сам своєму розуму радіє.
Ти дивись! А над двором шуліка кола нарізає, курчат виглядає! Вже одного курча у пазурах несе. Ой, та не біда – курчат по осені рахують, одного не шкода.
Але інших треба оберігати. Нумо ловити курчат, та за лапки мотузкою в’язати. Добре вийшло – вони низкою за квочкою бігають, так їх шуліка не потягне.
Крупу намолов, про грядку з морквою згадав. Ой, а яку траву смикати? Вся однакова, – зелена. Так – ось це лобода, а це осот. А що це?
Та дідько її, цю траву знає! Почав він усе поспіль смикати. А тут знову шуліка летить, та як схопить перше курча в ланцюжку. У небо підіймається, а за ним на мотузку весь виводок висить.
Ринувся чоловік курчат рятувати, через грядку перескочив, та послизнувся. П’ятою точкою на землю хряснувся, тільки й почув, як глечик зі сметаною брязнув. Туди ж твою, та через коромисло!
Вся сметана подвір’ям розлилася! От дружина прийде, дорікати стане. Та тільки не до сметани зараз – курчат рятувати треба.
А шуліка вже високо підійнявся – встиг мужик останнього курча схопити, а мотузка розв’язалася і шуліка весь виводок з собою потягнув!
Сидить мужик, за голову схопився – що він наробив! Нехай би шуліка ще одного поволок, але ж не весь виводок. Ой, недолугий!
Така злість мужика взяла. Вирішив він хильнути самогону склянку, щоб душу заспокоїти. Зайшов у хату, заначку дістати, а там дим коромислом – борщ в печі згорів вщент. Отут мужик і згадав, що дружина не у вогонь чавунець ставить, а вугілля чекає.
Не встиг він видихнути, як чує – метушня якась на городі. Ба! Та це свині із загону вийшли, мабуть, він уранці хвіртку не зачинив.
Вискочив він у город, а там свині з землі сметану жеруть та грядки топчуть. От уже напасть! Що робити? Ох, дружина розізлиться!
З гріхом навпіл загнав чоловік свиней у загін. Сидить на ґанку і думає, що дружині сказати. А тут сусід злий заходить у двір і давай на мужика кричати, мовляв, корова сусідська в нього весь город потоптала, капусту зжерла. Мабуть, не дійшла сама до пасовища, та давай по селу шастати без нагляду.
Робити нічого – дістав чоловік заначку та сусіду віддав, щоб той не репетував на все село.
А справа вже до ночі. Дружина має з поля прийти. Як перед нею тримати звіт. Нічого він за день не зробив, руйнування одне.
Вигадав!
Взяв ягоди з куща, у сік розчавив та на голову той сік налив, наче кров. Лежить на печі, та стогне. Дружина в хату заходить, а він скаржиться.
– Ох, дружино, горе яке. Вранці, тільки я корову подоїв, забігли на подвір’я розбійники, лихі люди. Мене по голові вдарили, а самі все подвір’я розорили!
Нічого дружина не сказала, пожаліла чоловіка, а сама хитро так усміхалася. Побачила вона і молоко скисле в дійниці, і борщ згорілий в печі, але лаяти не стала.
– Ну що, любий, завтра ти знову на господарстві залишишся, а мені в поле?
– Та що ти, моя рибонько! Чи я не мужик, чи що? Сам у поле піду, а ти вже рученьки не втомлюй, вдома відпочивай.На тому й вирішили.
Багато лиха “господар” за день накоїв, зате запам’ятається надовго, як жіночу роботу всю начисто профукав недолугий…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
Залишити відповідь