– Сашко, учора мама дзвонила. Вона запросила нас на вихідні, щоб відзначити Восьме березня… – Ангеліна нервово поправила волосся, а потім кинула на чоловіка такий погляд, ніби благала його відмовитися.
– Запросила, значить, поїдемо. – Олександр ніколи не вмів зчитувати емоції дружини.
– Вважаєш, що потрібно?
– Не зрозумів. Ти не хочеш? – чоловік зі здивуванням подивився на дружину. – Це ж твої батьки. Ми завжди до них на свята приходимо.
– Цього разу мені щось не хочеться. Напевно, я відмовлюся від цього запрошення. Краще сходимо з тобою куди-небудь і відзначимо свято разом.
– Ну, як хочеш, – Сашко знизав плечима. Він не став випитувати у дружини подробиці і з’ясовувати, що в тієї сталося.
З наближенням будь-яких свят настрій Ангеліни завжди ставав дедалі більш пригніченим. Із самого дитинства вона не любила всілякі дні народження, Новий рік, Восьме березня та інші заходи, на які члени її сім’ї збиралися за столом. Ці святкування викликали в Ангеліни неприємні емоції.
Вони були пов’язані з тим, що в домі батьків жінка почувалася обділеною. Річ у тім, що на таких святах батько і мати завжди дарували донькам різні подарунки. Молодшенькій, Вірі, від самого народження діставалося все найкраще. Спочатку Ангеліна не розуміла цього, але коли виросла, стала помічати й обурюватися:
– Чому Вірі ви подарували ноутбук, а мені сковороду?
– Тому що ти старша. Вірі ще потрібно вчитися, а тобі пора заміж. Тож посуд на кухні тобі ще стане в пригоді.
Наступного свята повторювалося все те ж саме: молодшій сестрі мати й батько підносили якийсь цінний подарунок, а старшій – щось із посуду або кухонного текстилю.
Так тривало багато років. Ангеліна начебто якось змирилася з упередженістю батьків, але потім трапилася ще більш неприємна ситуація.
Бабуся дівчаток, яка жила в іншому місті, постійно надсилала онучкам гроші на свята. Раніше вона дарувала їм однакові суми. На відміну від батьків, Алевтина Ігорівна не розділяла дітей сина на молодшу і старшу. Вона однаково їх любила і вважала, що буде несправедливо дарувати комусь більше грошей, а комусь менше. Але раптом усе змінилося.
Якось раз на Восьме березня Ангеліна поїхала до батьків у гості. Вони повечеряли всією родиною, а наприкінці вечора мати вручила донькам конверти від бабусі.
– Це вам Алевтина Ігорівна надіслала. Сказала, щоб я віддала вам сьогодні ввечері. Ось, тримайте. Потім зателефонуйте їй і подякуйте.
Зазирнувши в конверти, дівчата побачили свої подарунки. Віра дістала гроші й перерахувала їх. Ангеліна ж витягла з конверта тільки листівку. Спочатку вона вирішила, що це жарт, але з обличчя матері зрозуміла, що тепер і бабуся виділяла улюблену онуку. У конверті старшої сестри не було грошей.
– Чому бабуся так зробила? – Ангеліна здивовано глянула на маму.
– Тому що ти старша, донечко. Ти ж уже працюєш, а от Віра тільки інститут закінчила. Їй гроші потрібніші.
Цей день Ангеліна запам’ятала назавжди. Раніше вона була вдячна Алевтині Ігорівні за те, що хоча б вона ставилася до сестер однаково. Але тепер і бабуся вирішила виділити молодшеньку.
Висловлювати своє невдоволення особисто бабусі Ангеліна не стала. Того дня вона зателефонувала бабусі і подякувала їй за листівку. Ангеліна розуміла, що Алевтина Ігорівна була вже давно на пенсії і не мала великих коштів, щоб дарувати онучкам гроші. Але образа на те, що молодшу люблять більше, не давала спокою.
Відтоді минуло кілька років. Батьки і бабуся, як утискали старшу сестру в подарунках, так і продовжили це робити.
Цього року вже заміжня Ангеліна вирішила зайвий раз не засмучуватися і відмовитися від запрошення матері. Вони з Сашком вже замовили столик у ресторані, куди збиралися на Восьме березня.
Але таке порушення традицій не сподобалося матері Ангеліни. Ксенія Юріївна зателефонувала доньці і стала буквально благати, щоб та приїхала в гості.
– Я накрию стіл. Ми з татом уже купили торт! До того ж Віра буде цього року не одна. У неї з’явився молодий чоловік. Невже тобі не хочеться познайомитися з майбутнім зятем?
– Добре, мамо, я подумаю.
– Нічого тут думати. Приїжджайте із Сашком, і все!
Ксенія Юріївна завжди вміла впливати на старшу доньку. Зрештою, вона переконала Ангеліну приїхати. Подружжя скасувало бронь столика в ресторані і на свято вирушило до батьків.
Яке ж було здивування старшої сестри, коли вона приїхала до рідної домівки і побачила там не тільки молодшу сестричку з хлопцем, а й Алевтину Ігорівну, яка приїхала в гості з іншого міста.
– Бабусю?! Привіт! Я не знала, що ти приїдеш!
– Це я спеціально сказала твоїй матері, щоб вона не розкривала цей секрет. Хотіла зробити вам із Вірою сюрприз, – бабуся підійшла до онуки і ніжно обійняла її. – Я дуже скучила! Шкода, що живемо далеко…
– Так… Але нічого, скоро відпустка і ми з чоловіком до тебе приїдемо.
Зібравшись за столом, уся сім’я весело відсвяткувала свято. Віра познайомила сім’ю зі своїм хлопцем і заявила, що вони планують одружитися.
– Я дуже рада! Поки ноги ходять, хотілося б погуляти на вашому весіллі, – голосно сказала Алевтина Ігорівна, і всі за столом почали обговорювати майбутнє торжество…
Коли день добіг кінця, і сестри зібралися роз’їжджатися по домівках, бабуся підійшла до онучок і сказала:
– Дівчата, я так рада була вас побачити! Скучила страшенно! – після цих слів Алевтина Ігорівна засунула руку в кишеню кофти і вийняла звідти два вітальних конверти. – Ось, візьміть. Це вам від мене невеликий подарунок. Купіть собі що-небудь.
– Бабусю, спасибі, – сказала Ангеліна і механічно взяла конверт. Вона була впевнена, що там листівка з привітанням.
– Спасибі, ба! – на відміну від Ангеліни, Віра відразу відкрила свій конверт і перерахувала гроші. – Мені якраз на нову куртку не вистачало!
– Я рада, що вам догодила, – відповіла Алевтина Ігорівна і поцілувала онуку. У цей момент Віра раптом подивилася на старшу сестру і злегка посміхнулася.
– А в тебе яка листівка цього разу? Уже колекція, напевно! Сподіваюся, ти зараз не будеш пред’являти бабусі, що вона тобі подарувала порожній конверт?
– Не буду, – Ангеліна невдоволено глянула на сестричку, – Я вже звикла до того, що ти потребуєш грошей більше, ніж я. І взагалі, непристойно це обговорювати!
– Про що ви говорите? – Алевтина Ігорівна не зрозуміла суті суперечки, яка виникла між сестрами. – Я вам завжди дарую однакові суми. Хіба я можу чинити інакше? Ви ж обидві мої улюблені онучки.
Ці слова бабусі здивували сестер. Ангеліна глянула на жінку з недовірою, але говорити нічого не стала. Але Віра не змогла промовчати.
– Як це однакові? Ти вже давно надсилаєш мені гроші, а сестрі – конверт із листівкою.
– Не може цього бути! – бабуся посміхнулася, вважаючи, що онучки просто жартують. Але потім вона побачила сумні очі Ангеліни і зрозуміла, в чому справа. Жінка покликала невістку і при онучках поставила їй пряме запитання:
– Ксюша, я тобі завжди надсилала гроші, щоб ти їх розділила порівну і віддала онучкам. Як так виходить, що у Віри в конверті гроші, а в Ангеліни ні?! Куди ти їх дівала?!
– Га? – Ксенія Юріївна була не готова до такого запитання. Вона розгубилася.
– Ну, так от вийшло. Вірі я завжди віддавала повну суму, а в Ангеліни забирала. Ти ж не ображена, донечко? Ти ж у нас добре заробляєш, тому я подумала, що тобі не так уже й потрібні ці гроші.
– Ось так! – обурилася бабуся. – Взагалі-то, ці гроші я дарувала онучкам, а не тобі.
– Та облиште ви, Алевтино Ігорівно, – дивлячись на свекруху, невістка нервово посміхнулася. – Ангеліна все одно була б не проти.
– Правда?! Не проти?! – старша донька сердито подивилася на маму. – Якби ти попросила в мене ці гроші, я, можливо, тобі й дала б їх. Але навіщо треба було створювати ілюзію, що бабуся дарувала нам із Вірою різні подарунки? Знаєш, як мені було прикро всі ці роки?! Мало того що ви з татом усе життя мене обділяли, так ще й змусили думати, що й бабуся така сама.
– Як ми тебе обділяли? Ти що, люба? – Ксенія Юріївна демонстративно схопилася за серце.
– Усе, не потрібно тут грати на публіку! Сашко, ми йдемо! Бабусю, я приїду до тебе скоро. Вибач, що так вийшло…
Вчинок матері так сильно обурив Ангеліну, що вона кілька місяців не спілкувалася з нею.
– Ох, онучко, це я в усьому винна, – говорила Алевтина Ігорівна, коли телефонувала Ангеліні. – Треба було пересилати гроші особисто вам, а не передавати їх через Ксюшу.
– Бабусю, ти ні в чому не винна. Не переживай, усе буде нормально.
– Як же не переживати? Тепер ви через мене не розмовляєте.
– Не через тебе, а через маму, – обурено відповіла Ангеліна.
– Потрібно помиритися. Скоро у Віри весілля. Не будете ж ви на святі дутися одне на одного?
Ангеліна прислухалася до бабусі і пішла на мирову. Незабаром стосунки між старшою донькою і мамою налагодилися. Але на весіллі сестри жінка знову відчула себе ущемленою.
Батьки подарували молодим досить велику суму. Ангеліна весь вечір згадувала, що коли вона виходила заміж, їй із Сашком подарували лише постільну білизну і всяке кухонне приладдя.
– Гаразд, не сумуй. Так буває досить часто, – сказав чоловік, заспокоюючи Ангеліну. – Просто прийми це і живи далі. Ситуація ніколи не зміниться.
Ангеліна кивнула. Вона перестала їздити на домашні посиденьки й обмежувалася тільки привітанням телефоном. Від неї начебто відстали, але…
Трохи пізніше сталася абсолютно нестандартна ситуація, через яку Віра і Ксенія Юріївна вже самі перестали спілкуватися з Ангеліною.
На ювілеї бабусі, куди довелося йти Ангеліні й чоловікові, Алевтина Ігорівна раптово заявила, що переписала заповіт на старшу онуку.
– Чому це? – обурено запитали Віра і Ксенія Юріївна.
– Тому що потрібно бути справедливим, – насупившись, відповіла бабуся. – Скільки можна обділяти Ангеліну? Упевнена, що й батьківська квартира дістанеться тільки Вірі. Я б ніколи так не вчинила, але ви мене самі змусили.
Відтоді молодша сестра зненавиділа старшу. Але Ангеліна вже ніяк не реагувала на обурення мами і Віри. Вона взагалі звела з ними спілкування до мінімуму, а ось із бабусею, навпаки, почала частіше спілкуватися, а коли жінці потрібен був догляд, старша онучка перевезла її до себе.
Ангеліна була вдячна Алевтині Ігорівні. Онучка була рада, що з усіх членів сім’ї хоч одна бабуся завжди залишалася справедливою.
