– Тамаро, мама мені сьогодні дзвонила. Вони м Вірою збираються в суботу до нас зайти, – повідомив Павло дружині.

– На обід чи вечерю? – поцікавилася вона.

– Сказала, що в годині о четвертій.

– Зрозуміло. А навіщо не сказала? – запитала Тамара.

– Ні. Вона зателефонувала перед самою моєю нарадою, мені випитувати в неї не було часу.

– Просити про щось будуть, – припустила дружина.

– Чому ти так вирішила?

– Павло, я твою маму знаю вже п’ятнадцять років. Вона тільки в квартиру до нас заходить, а я вже розумію, що їй щось потрібне. А раз у суботу прийде з Вірою, значить, проситимуть щось для твоєї сестри, – пояснила Тамара.

– Ти впевнена? – спитав Павло.

– Ось побачиш, – посміхнулася Тамара.

Гості прийшли хвилина в хвилину. Тамара здивувалася, коли за спиною зовиці побачила і її чоловіка – Віктора. Бракувало лише свекра – Михайла Івановича. А так всі в зборі.

Ольга Юріївна з дочкою та зятем розташувалися у вітальні. Тамара запропонувала їм чай.

Поки чаювали, розмовляли на нейтральні теми, а коли чашки спорожніли, свекруха заговорила про те, заради чого вони й прийшли.

– Павло, адже ви іпотеку вже виплатили? – запитала вона.

– Так, ще у травні, – відповів Павло.

– І ремонт, дивлюся, зробили, – продовжила Ольга Юріївна, озираючись на всі боки.

– Чисто косметичний, – сказав син.

– А ми чого прийшли. Віра та Віктор теж хочуть взяти іпотеку, – сказала свекруха.

– Хороше рішення, – погодився Павло.

Його молодша сестра Віра, її чоловік і двоє їхніх дітей – шести і чотирьох років жили в однокімнатній квартирі в старому будинку.

– Хороше хороше, тільки їм в іпотеці відмовили – Віра поки ще не працює, а Віктор, ти ж знаєш, працює неофіційно, – пояснила Ольга Юріївна. – Стару їхню квартиру продамо. Буде трохи грошей. А решту – у банку взяти. Але їм відмовили. А вони вже й квартиру собі знайшли: три кімнати недорого, бо в ній років двадцять, напевно, ремонт не робили. Але це нічого – всією сім’єю станемо – допоможемо.

– І що ви робитимете? – запитала Тамара.

– Павло, візьми ти для них кредит, а Віра з Віктором тобі щомісяця платіж на картку переводитимуть, – попросила його мати.

Віра сиділа мовчки. Віктор дивився кудись у куток кімнати, немов усе найцікавіше відбувалося саме там, а не тут, поряд з ним.

– А як ви це уявляєте? – поцікавилася Тамара.

– Я взагалі з сином розмовляю, – сказала свекруха.

– Ні, Ольга Юріївно, якщо справа стосується таких великих сум, то ми з Павлом прийматимемо рішення разом, – відповіла невістка.

– Все дуже просто: Павло бере споживчий кредит, віддає ці гроші Вірі та Віктору, і вони купують квартиру без жодної іпотеки. Начебто. А потім щомісяця самі виплачуватимуть цей кредит. Від Павла потрібно лише заявку заповнити та гроші отримати.

– А ви знаєте, під які відсотки банки дають споживчі кредити? І на який час? – запитала Тамара. – Це ж не іпотека. Там і термін буде коротшим, і платіж більший.

– А тобі якась різниця? – посміхнулася свекруха. – Не тобі платити.

– Боюся, що платити доведеться саме мені. Точніше, нам із Павлом. Адже банк не просто так відмовив Віктору. Працює без оформлення, податків не платить, для банку він – безробітний.

– Але ж ви знаєте, що Віктор працює, – заступилася за чоловіка Віра.

– Це він сьогодні працює, – сказав Павло. – А ти впевнена, що його контора завтра не закриється? Тоді що? Згадай, як він торік три місяці не працював – на що ви тоді жили? Мати з батьком вас утримували. Десять років – термін великий. Тут загадувати та гарантувати нічого не можна. А якщо ви розлучитеся? Віктор помахає тобі ручкою і піде. А ти сама зможеш щомісяця кругленьку суму платити?

– І взагалі, якщо ви хочете взяти іпотеку, Віктору треба влаштуватися на роботу з офіційним оформленням. І тобі, Віро, непогано вийти хоча б на півставки. І за кілька місяців ви могли б знову звернутися до банку, – порадила Тамара.

– А твоїх порад ніхто не питав, – огризнулася Віра. – За своєю родиною дивися.

– І даремно не питали. Я могла б дати непогану пораду. Свою іпотеку ми виплатили. І вам можу запропонувати цікавий варіант.

– Який? – глянула на невістку Ольга Юріївна.

– Павло бере кредит. Але не споживчий, а іпотечний – це вигідніше. Зрозуміло, що квартиру буде оформлено на нього. Ви в’їжджаєте та живете, щомісяця сплачуючи іпотечні внески. Як тільки борг буде погашено, Павло оформить дарчу. На Віру та Віктора.

– А що, непоганий варіант, – сказав Павло.

– Нічого собі непоганий! – обурилася Віра. – Виходить, що платитимемо ми, а квартира буде ваша? Ну і нахаба ти, Тамаро! Так ми й повіримо вам на слово, що Павло потім нам квартиру віддасть! Обвести навколо пальця нас хочете? Ну і родичі!

– Та ми нічого від вас не хочемо, це ви до нас прийшли, – спокійно сказала Тамара.

– Віра має рацію, – заявила свекруха, – Чому вони повинні вірити вам на слово, що ви потім перепишете квартиру на них? А якщо ви їх обманете?

– Якось дивно ви міркуєте, Ольга Юріївна: ми з Павлом, значить, повинні будемо вірити Вірі та Віктору, що вони протягом десяти чи п’ятнадцяти років щомісяця переказуватимуть нам гроші, а вони нам довіряти не можуть, – посміхнулася Тамара.

– Все зрозуміло, з вами каші не звариш, – сказала свекруха. – Ходімо, Віро.

Родичі пішли.

– Не шкодуєш, що відмовився допомогти? – запитала Тамара чоловіка.

– Анітрохи. Був момент, коли я здригнувся. Але як уявив, що це ярмо під назвою «іпотека» знову опиниться на моїй шиї, бажання поступитися зникло. І потім, я зовсім не впевнений у тому, що Віктор працюватиме, як трактор, щоб швидше виплатити кредит. Він і сьогодні слова не сказав, просидів, наче все, що обговорювали, його не стосується.

– Я також звернула на це увагу. Швидше за все, ідея звалити їхню іпотеку на тебе спала на думку або Вірі, або твоїй мамі, – сказала Тамара.

– До речі, а твоя ідея – оформити квартиру у нашу власність, доки вони не виплатять кредит, мені сподобалася. Це б захистило нас. Але краще взагалі із ними не зв’язуватися. Уяви, як би ми, скажімо, п’ятого числа кожного місяця переживали, чи переведе Віктор гроші чи ні. І так років із десять. Це ж жодних нервів не вистачить.

– Ось і Віра теж вирішила, що ми повинні нервувати, а не вона, – сказала Тамара.

P.S. Віктор так і не влаштувався на офіційну роботу, Віра продовжила сидіти вдома. А Ольга Юріївна шкодувала доньку та розповідала всім знайомим, що син та невістка відмовилися допомогти Вірі.