– Рито! Андрій сказав, що ви дачу купили? – запитала Зоя Сергіївна свою доньку.

– Так, – відповіла Маргарита, вона вже пошкодувала, що відповіла на дзвінок, бо чудово розуміла, що буде далі.

– А зі мною чому не порадилися?

– Ми ж для себе дачу купували, а не для тебе. Тому й обирали те, що підійде всім – і нам з Ігорем, і дітям…

– Ти сама чуєш, що говориш? Із тринадцятирічною Полінкою ви порадилися, а з матір’ю ні! Я взагалі не розумію, навіщо ви гроші витратили – у мене чудова дача – приїжджайте, живіть хоч усе літо.

Маргарита зітхнула. Вона пам’ятала ці поїздки до матері на дачу: не встигали вони вивантажити з машини сумки з продуктами, як одразу з’ясовувалося, що в хаті терміново треба щось відремонтувати, а в городі – прополоти, підв’язати, полити, зібрати і далі за списком.

– Мамо, твоя дача за сто двадцять кілометрів від міста, та ще й від шосе по ґрунтовці п’ять кілометрів їхати. А до нашої всього тридцять п’ять, ми від будинку за півгодини доїжджаємо…

– Нічого страшного, зате у нас природа недоторкана, а у вас там, напевно, дорога під вікнами проходить, – продовжувала наполягати мати.

– А ось і ні. Між селищем і шосе – сосни, і від будинку за п’ять хвилин можна добігти до річки. Тож діти дуже задоволені, – відповіла Маргарита.

– А водопровід є? У мене вода прямо на ділянку проведена.

– У нас і водопровід є, і своя криниця прямо на ділянці – вода дуже чиста і смачна.

– А будинок, напевно, ремонтувати треба? Скільки зараз грошей на ремонт ухнете! – запитала мати.

– Ні, хата міцна – велика кухня і дві кімнати. А коли сніг зійде, Ігор із хлопцями буде альтанку будувати.

– Ну, гаразд, як стане тепліше, приїду подивлюся, що ви там примудрилися купити, – відповіла мати.

Маргарита зайнялася приготуванням вечері. Вона чистила картоплю і думала, що епопея з купівлею дачі ще не закінчилася. Мати обов’язково приїде і почне встановлювати свої порядки.

Зоя Сергіївна завжди вважала себе великим агрономом, сміялася над сусідами, які висаджували в теплиці якісь нові сорти помідорів, і роздавала направо й наліво поради щодо того, що й коли садити і як доглядати за городом.

Але працювати на грядках вона змушувала інших, посилаючись на те, що в неї хвора спина.

Через кілька тижнів мати знову зателефонувала Маргариті, щоб поцікавитися, чи не потрібне їй насіння.

– Навіщо? – здивувалася донька.

– Як навіщо? Початок березня – час розсаду садити.

– Мамо, ми не збираємося нічого садити, може, одну грядку зелені – то це я і в червні посаджу.

– Ти що? Стільки землі, а ти нічого садити не будеш? І до вас дійшла мода – дачу купувати для відпочинку?

– Так, мамо. Ми на дачі відпочиватимемо: купатимемося в річці, ходитимемо в ліс по гриби, а посаджу я тільки квіти.

– І, звісно, будете збирати компанії на шашлики, – додала мати.

– Іноді будемо, – погодилася Маргарита.

– Зрозуміло, ще одна сімейка ледарів! – заявила мати і кинула слухавку.

Минуло два з половиною місяці.

Маргарита навіть здивувалася: мати більше жодного разу про дачу навіть не згадала. Подивитися будинок і нову альтанку приїхала, все обійшла, але жодних зауважень не зробила і порад не дала.

Однак у Маргарити на душі було якось неспокійно – вона дуже добре знала свою маму.

Усе прояснилося в останні вихідні травня.

Маргарита висаджувала квіти в палісаднику, Ігор возився в майстерні, яку він влаштував у сараї. Несподівано біля воріт зупинилася машина, з якої вийшли мати й Андрій – чоловік Наталії – старшої сестри Маргарити.

Мати одразу зайшла у хвіртку, а Андрій став витягати з машини ящики з розсадою і заносити їх у двір.

– Ти що робиш? – запитав його Ігор.

– Роблю те, що велено, – відповів той. – Усі питання – он туди, – показав він на тещу.

– Мамо, я ж тобі казала, що нічого садити не буду, – сказала Маргарита.

– Ти не будеш, зате я буду, – повідомила мати. – Я на це літо свою дачу Наталі з Андрієм віддала – нехай самі господарюють. А я тут у вас город посаджу.

– Зоя Сергіївна, у нас город не планується. Ми тут відпочивати хочемо, а не плантації розробляти.

– Ну, те, що ви ледарі, я вже зрозуміла. Не хочеш працювати – не працюй. А мені не заважай! У людей землі менше і по дві-три сім’ї годують, а у вас більше, а ви вирішили тут барбекю влаштовувати! – не на жарт розійшлася Зоя Сергіївна.

– Так, не будемо сперечатися, – сказала Маргарита. – Мамо, ти проходь у дім, я зараз закінчу з квітами і підійду.

– Ігорю, – продовжила вона, коли мати пішла в дім, – давай виділимо їй трохи землі в кінці ділянки – там, де наступного року хочемо викопати ставок. Нехай робить свої грядки, але сама.

– Не вийде. Зоя Сергіївна, як завжди, покричить, що все сама робити буде, а потім почне: “Ігорю, мені ось тут грядку скопай”, “Микито, швиденько бочку для поливу наповни”! Плавали, знаємо!

– Цього разу в неї скинути на вас роботу не вийде, – сказала Маргарита і зайшла в будинок.

– Мамо, ти точно будеш займатися городом сама? – запитала вона в Зої Сергіївни.

– А я завжди все сама роблю – від вас же, ледарів, допомоги не дочекаєшся, – відповіла мати.

Маргарита поклала перед нею аркуш паперу і сказала:

– Пиши! “Я, Потапчук Зоя Сергіївна, обіцяю, що на городі буду працювати одна і нікого про допомогу не попрошу”. Став число і підпис.

– А якщо я не підпишу? – запитала мати.

– Тоді вся твоя розсада так і загнеться в ящиках.

Зоя Сергіївна посунула до себе аркуш паперу і написала те, що вимагала дочка.

– А тепер я цей аркуш приберу і діставатиму тільки тоді, коли ти станеш змушувати когось із нас полоти грядки або копати картоплю, – сказала Маргарита.

Зоя Сергіївна із зятем пішли в кінець ділянки, і Ігор відміряв приблизно дві сотки під город.

– Мало, – сказала теща, додай ще.

– А не надірветеся? – поцікавився він.

– Нічого, я до праці звична, на відміну від вас, – заявила Зоя Сергіївна.

Наступного дня Ігор поставив на межі городу невисоку огорожу, а Зоя Сергіївна взялася за розбивку грядок. Звичайно, копати було важко.

– А ми в себе грядки завжди мотоблоком робили, – сказала вона за обідом.

– Ну, у нас культиватора немає, він нам не потрібен, – відповів зять.

– Може, у когось із сусідів є? – запитала Зоя Сергіївна.

– Не знаю. Підіть запитайте. Тільки свою техніку ніхто не дасть. Прийти скопати можуть, але треба буде за роботу заплатити, – сказала Маргарита.

До вечора неділі Зоя Сергіївна посадила тільки половину з привезеної розсади. Коли дочка і зять їхали додому, вона сказала, що доробить усе і завтра приїде в місто на автобусі.

Але закінчила вона тільки до вечора вівторка і вирішила додому не їздити, а до вихідних пожити на дачі. Тим паче вона знала, що цієї суботи відзначатимуть день народження Маргарити і тут зберуться гості – і Наталя з Андрієм, і всі онуки.

– Таак, – сказала Зоя Сергіївна доньці, коли гості роз’їхалися.- Шашлики їсти й пісні співати, звісно, веселіше, ніж моркву полоти. І адже ніхто не поцікавився, а чи не треба мені допомогти. Ось і Микита, і Полінка, і дівчата Наталки навіть не подумали запитати.

– Мамо, але ми з тобою домовлялися, що з городом ти допомоги не просиш. А в Микити в понеділок іспит – сесія почалася, ось він і поїхав разом з усіма, щоб завтра ще позайматися.

Усе літо Маргарита з чоловіком приїжджали на дачу тільки у вихідні. Ігор ходив на риболовлю або щось робив у майстерні, пару днів виділив на те, щоб пофарбувати фундамент будинку.

Маргарита збирала спочатку малину, потім смородину й аґрус і варила варення. А Зоя Сергіївна так і поралася весь час на своєму городі.

У середині серпня Маргарита, Ігор і Полінка полетіли на два тижні до моря. А коли повернулися, Маргариті одразу ж зателефонувала мати:

– Рито, приїжджай, я на дачі. Щось спина болить, розігнутися не можу.

Зі спиною, дійсно, була біда – Зої Сергіївні довелося навіть трохи в лікарні полежати. Найбільше вона переживала, що в неї залишилася не викопана картопля.

– Та викопали ми твою картоплю, – сказала їй Маргарита, коли прийшла провідати матір. – Викопали, просушили і в льох опустили. Вийдеш із лікарні, Ігор тобі привезе, скільки скажеш.

Наступного року, десь у середині травня, Маргарита запитала в матері:

– Ну, що, цього року будеш у нас город садити?

– Ні. Краще на своїй дачі залишуся. Мені там звичніше, і теплиці є. А якщо що, то і Наталя, і дві онучки допоможуть.

А Ігор передумав копати на ділянці ставок. На цьому місці Маргарита розбила клумби. Красиво вийшло.