У палату лікарні, до тяжкохворого пацієнта, медсестра привела втомленого і схвильованого молодого чоловіка, який був у формі морського офіцера. Вона нахилилася до хворого і тихо сказала: «Тут ваш син».
Їй довелося повторити це декілька разів, перш ніж очі хворого відкрилися. Він смутно розгледів чоловіка, який стояв біля ліжка і простягнув до нього свою худорляву й слабку руку. Моряк накрив його безвольну руку своєю огрубілою долонею – це було послання любові і схвалення.
Медсестра запропонувала моряку стілець, щоб він сів поруч з ліжком. Настала ніч. Протягом всієї ночі молодий моряк сидів поруч із старим і тримаючи його руку, шепотів йому слова любові і підтримки.
Час від часу медсестра пропонувала йому поїхати додому і відпочити, але він постійно відмовлявся. Вмираючий нічого не відповідав, але цілу ніч все міцніше тримався за свого сина.
На ранок старий чоловік помер. Прийшла медсестра і почала висловлювати слова співчуття, але моряк її перебив:
Хто цей старенький?
Медсестра сильно здивувалася:
А хіба це не ваш батько?
Ні, я його ніколи раніше навіть не бачив.
Тоді чому ж ви нічого не сказали, коли я привела вас до нього?»
Я знав, що сталася якась помилка, але коли я побачив його, який він був хворий, як потребував і чекав свого сина, якого не було поруч, я не зміг сказати, що я не його син.
Я був йому дуже потрібний.
МИ НЕ МОЖЕМО ДОПОМОГТИ ВСІМ І ВСЮДИ, АЛЕ МИ МОЖЕМО ДОПОМОГТИ КОМУСЬ ОДНОМУ – ДЕСЬ, КОЛИСЬ …
Автор: Любов Шічіна
