Відбулася ця історія близько століття тому. В одному селищі на околиці жила сім’я: батько, мати, син і старий дідусь. Жили вони бідно, ледь зводячи кінці з кінцями, хоч і працювали день і ніч.
Життя у них було непросте. Ускладнював її старий і немічний дід, від якого були тільки збитки: то тарілку розіб’є, то молоко розіллє. А одного разу хотів рогачем витягнути з печі горщик з картоплею, та тільки все розсипав. А коли спробував зібрати, половину розчавив. До того ж дід був майже глухий і сліпий, а руки його постійно зводило судомою.
І лаяли його всією сім’єю на чому світ стоїть. Після випадку з картоплею глава сімейства глибоко задумався над тим, що ж робити з недолугих старим. Порадилися вони з дружиною, якій теж набридло прати і прибирати за дідом, і вирішили звезти того в ліс.
І ось взяв чоловік сани, посадив на них старого, покликав з собою сина, і пішли вони в ліс. Довго довелося їм блукати по глибоких заметів: мужику хотілося завести батька подалі, щоб ніхто не дізнався, куди той подівся.
Зайшли вони глибоко в ліс, і залишив мужик старого сидіти на санках, а сам взяв сина і пішов додому. Вже майже біля будинку син смикнув батька за рукав і сказав:
– Даремно ти, тато, санки в лісі залишив.
Мужик здивувався тому, що син турбується не про дідуся, а про старі санки. Він спитав:
– Навіщо вони тобі знадобилися? Ти вже великий, щоб з гірки кататися!
– Як навіщо? – відповів син, — Коли ви з мамою постарієте, на чому ж я вас в ліс повезу?
Чоловіка ніби крижаною водою облили. Він завів сина в дім, а сам побіг до лісу, шукати батька. Вже майже стемніло, коли він знайшов замерзлого старого. Привів його додому, нагодував досита, поклав спати на найтепліше місце на печі. І дружині строго наказав більше ніколи не знущатися з діда.
Мораль:
Діти, немов дзеркало, відображають вчинки батьків. І тільки від нас залежить, якими виростуть наші діти: холодними і черствими або розуміючими і гуманними.
