Один багатий титулований чоловік одного разу подорожував Європою. Прибувши до Британії, він придбав в аеропорту путівник про замки, які розташовані на островах.
На одній з сторінок побачив інтригуючу пропозицію – “Екскурсія твого життя”. У путівнику було зазначено, що з деяких причин за цю екскурсію не брали передоплату. На питання – чому?, путівник стверджував, що про це туристи довідаються згодом. Ще однією умовою було прохання завчасно узгодити час відвідин замку. Заінтригований незвичною пропозицією, чоловік відразу ж зателефонував і обумовив деталі поїздки.
Біля дверей його зустрів усміхнений чоловік у кілті. Як згодом з’ясувалось – господар замку.
– А решта вже увійшли? – поцікавився турист.
– Решта? Відвідини замку індивідуальні, у нас немає гіда і екскурсій. Не кажучи нічого про години роботи, він ознайомив його з історією замку, згадавши про всі цікаві пам’ятки: картини, обладунки на антресолях, військові знаряддя, підвал і кімнату-катівню у підземній в’язниці. Закінчивши, він вручив гостю ложку і попросив тримати її прогином догори.
– Це ще навіщо? – поцікавився турист.
– Ми не беремо платню за вхід. А вартість екскурсії оцінюється так: вашу ложку ми доверху заповнюємо піском, всього 100 грамів, і пропонуємо самостійно прогулятися по замку. Після повернення ми зважуємо пісок, що залишився в ложці, і беремо по фунту за кожен розсипаний грам…
– А якщо я не розсиплю пісок?
Тоді ваша екскурсія буде безкоштовною.
Мандрівника розвеселила така умова. Ложку наповнили піском, і екскурсія почалася. Впевнений в твердості руки, він став повільно підніматися сходами замку, не зводячи з ложки очей.
Він без огляду минув зал обладунків, бо протяг міг здмухнути пісок, і відразу ж спустився вниз. Проходячи повз зал з військовими знаряддями під сходами, він зрозумів, що для того, щоб розглянути їх зблизька, треба перегнутися через перила. Це було небезпечно, бо пісок теж міг би розсипався. Так він пройшов і підземну в’язницю, оглядаючи зали замку на поважній відстані. Задоволений своєю спритністю, він підійшов до місця початку екскурсії, де його вже чекав чоловік в кілті з вагою в руці. Чоловік висипав на вагу вміст ложки і став чекати.
– Дивно, але ви втратили лише пів грама, – сказав господар замку. Вітаю вас, цей візит для вас безкоштовний.
– Дякую.
– Чи отримали ви задоволення від оглядин замку? – запитав наостанок гостинний шотландець.
Після певних роздумів турист відповів:
– Якщо чесно, то невелике. Я більше був зосереджений на ложці з піском.
– Який жах! Знаєте, я зроблю для вас виняток. Я знову наповню вашу ложку, тому що такі правила, але на цей раз ви забудете про пісок. У вас є 12 хвилин до наступного відвідувача.
– Не зволікаючи, гість знову взяв ложку, побіг на антресолі, побіжно глянув на експонати, потім стрімголов скотився по сходах в підземну в’язницю. Там він також не затримався за браком часу. У підсумку цієї біганини він розсипав весь пісок, але вклавшись в 11 хвилин, турист вийшов з порожньою ложкою. Зброю він так і не оглянув, просто не встиг.
– Без піску… таааак… але не хвилюйтеся, адже ми домовилися. А на цей раз? Вам сподобалася екскурсія?
Відвідувач знітився.
– Ні, – нарешті відповів він. Я думав тільки про те, як би не запізнитися, розсипав пісок, похапцем оглянув всі зали і знову не отримав очікуваного задоволення.
Шотландець запихкав трубкою:
– Є люди, що йдуть по замку свого життя, намагаючись ні за що не платити. Вони не можуть насолодитися цією подорожжю. Є інші, які вічно поспішають, все втрачають і теж не отримують задоволення. І тільки одиниці осягають науку життя. Вони відкривають для себе кожен куточок і насолоджуються кожною миттю. Бо знають: за все доведеться платити, але й розуміють – життя цього варте…
