Чи треба заступатися, коли на людину обрушили лавину наклепів? Коли когось звинувачують безвинно, цькують? Чи просто пліткують про людину, неправду розповідають, насміхаються?
Їх багато. А ви один. Адже можна просто відійти, зробити вигляд, що не чув, потім справедливість сама відновиться? Або людина сама себе захистить. Ми що можемо зробити?
Є давня казка про мурашку. Злий цар вирішив спалити пророка. З пророками таке трапляється часто… І царські прислужники розпалили багаття.
А мураха набрала в рот води і поповзла гасити багаття. Вона воду виприснула і поспішила знову за водою.
Це викликало гомеричний сміх, таке діло. «О мураха, ти така крихітна! Чим допоможе малюсінька крапля води із твого рота? Як ти згасиш нею полум’я?», – питали у мурашки, сміючись.
Мураха відповіла: «Настане Судний день. Він для всіх настане, для всіх, хто живе. І мене спитають: а що ти робила, коли живу людину хотіли спалити? Ти що робила? Тому я роблю посильне. Гашу вогонь як можу!».
Ця стародавня казка – велика казка. Тому що всіх запитають, кожного: що ми особисто робили, коли когось мучили і знущалися? Поливали брудом, очорняли? Коли чинилося зло та несправедливість?
Навіть якщо ти крихітна мураха, тебе все одно запитають неодмінно. І краще носити краплі води в роті, ніж не діяти зовсім і мовчки дивитись на зло.
Краще сказати. Втрутитися. Іноді суттєвої користі для того, на кого напали, не буде. Іноді зусилля марні. Але це потрібно для нас. Крапля води мурашки може загасити полум’я злості.
Але мураха відповість у Судний день: «Я гасила вогонь, як могла!».
Ось у цій відповіді головний сенс. І це велика притча.
© Анна Кир’янова
