Дві жінки прийшли до старця за повчанням. Одна вважала себе великою грішницею. Вона в молодості зрадила чоловікові і, не перестаючи, мучилася. Інша ж, проживши все життя за законом, ні в якому особливому гріху не картала себе і була задоволена собою.
Старець розпитав обох жінок про їх життя. Одна зі сльозами зізналася йому в своєму великому гріху. Вона вважала свій гріх настільки великим, що не очікувала за нього вибачення. Інша ж сказала, що не знає за собою ніяких особливих гріхів. Старець сказав першій жінці:
– Піди за огорожу, знайди там великий камінь, найбільший з усіх, що ти зможеш підняти, і принеси сюди. А ти, – сказав він тій, яка не знала за собою великих гріхів, – принеси мені дрібних каменів, але стільки, скільки зможеш подужати. Жінки пішли і виконали наказ старця. Одна принесла великий камінь, інша повний мішок дрібних каменів.
Старець оглянув камені й сказав:
– Тепер знесіть всі ці камені й покладіть на ті самі місця, де ви їх взяли. А потім приходьте до мене.
Жінки пішли виконувати наказ старця. Перша легко знайшла те місце, з якого взяла камінь, й поклала його точнісінько так само, як він і лежав. Друга ж ніяк не могла згадати, з якого місця брала який камінь, і, не виконавши наказу, з тим же мішком каміння повернулася до старця.
– Те ж буває і з гріхами, – сказав старець. – Ти легко поклала великий і важкий камінь на колишнє місце, тому що пам’ятала, звідки взяла його. Ти пам’ятала свій гріх, несла за нього докори людей і своєї совісті і тому звільнилася від наслідків гріха.Ти ж, – звернувся старець до жінки, яка принесла назад дрібне каміння, – коли грішила дрібними гріхами, не пам’ятала їх, не каялася в них й звикла до життя в гріхах і, засуджуючи гріхи інших, все глибше і глибше занурювалася в свої.
Гріхи – як камені. Їх легко підібрати, але тяжко знайти місце, звідки вони були взяті. Покаяння допомогає нам покласти ці “камені” на місце.
