У однієї подружньої пари не було дітей, хоча вони вже кілька років прожили в шлюбі. Щоб не відчувати себе самотніми, чоловік і дружина придбали цуценя німецької вівчарки. Вони любили його і піклувалися про нього, як про власного сина. Щеня виросло і перетворилось на великого, красивого, розумного пса, який не раз рятував хазяйське майно від злодіїв, був вірним, відданим, любив і захищав своїх господарів.
Через сім років після того, як подружжя взяло собаку, у них народився довгоочікуваний малюк. Чоловік з дружиною були щасливі, малюк займав майже весь їхній час. Собака відчула себе непотрібною і стала ревнувати дитину до господарів. Якось раз батьки залишили сплячого сина в будинку, а самі на терасі займалися приготуваннями до барбекю. Коли вони пішли провідати дитину, з дитячої вийшов пес. Його паща була заkриvавленою, і він сильно виляв хвостом.
Батько дитини припустив найгірше і схопив зbрою. Потім вбіг в дитячу і на підлозі, біля колиски сина, побачив величезну оbезголовлеnу змію. «Я вbив свого вірного пса!» – Сказав чоловік, стримуючи сльози.
Як часто ми несправедливо судимо про людей? Найгірше, що ми робимо це не замислюючись, навіть не дізнавшись причин, за якими вони вчинили так або інакше. Нам все одно, про що вони думали і що відчували, нас це не хвилює. І ми не допускаємо думки, що пізніше, може бути, пошкодуємо про цей поспіх. Так давайте наступного разу, засудивши когось, згадаємо цю притчу про вірного пса.
