Жінка у вицвілій сукні, в супроводженні свого чоловіка, одягнутого в скромний костюм, зійшли з потягу на Бостонському вокзалі та попрямували до офісу президента Гарвардського університету.
Їм не була призначена зустріч. Секретар із 1-го погляду визначив, що таким провінціалам нічого робити у Гарварді.
— Ми би хотіли зустрітися з президентом, — сказав чоловік низьким голосом.
— Він буде зайнятий цілий день, — сухо відповів секретар.
— Ми зачекаємо, — промовила жінка.
Протягом декількох годин секретар ігнорував відвідувачів, з надією, що в якийсь момент вони розчаруються і підуть. Проте, переконавшись, що вони нікуди йти не збираються, він, усе ж таки наважився потурбувати президента, хоча дуже цього не хотів.
— Можливо, якщо ви приймете їх на хвилинку, вони скоріше підуть?, — запитав він у президента.
Той із обуренням зітхнув і погодився. У такої важливої людини як він, точно немає часу приймати в себе так скромно вдягнених людей.
Коли відвідувачі зайшли, президент, із суворим і зарозумілим поглядом подивився на подружжя. До нього звернулася жінка:
— У нас був син, протягом одного року він навчався у Вашому університеті. Він любив це місце і був дуже щасливий тут. Але, на жаль, рік тому несподівано помер. Мій чоловік і я хотіли б залишити про нього пам’ять на території університету.
Президент зовсім цьому не зрадів, а навіть навпаки став роздратованим.
— Пані! — зухвало відповів він, — ми не можемо ставити статуї усім, хто навчався в Гарварді й помер. Якби ми робили так, то це місце було б схоже на кладовище.
— Ні, — поспішила заперечити жінка, — ми не бажаємо встановлювати статую, ми хочемо побудувати новий корпус для Гарварду.
Президент оглянув вицвіле картате плаття та бідний костюм і вигукнув:
— Корпус! Ви маєте уявлення, скільки коштує один такий корпус? Всі Гарвардські споруди коштують більше 5 мільйонів доларів!
Хвилину жінка нічого не відповідала. Президент злорадно посміхнувся. Нарешті він їх вижене! Жінка повернулася до чоловіка й тихо промовила:
— Так мало коштує побудувати новий університет? Так чому ж тоді нам не побудувати свій? Чоловік ствердно кивнув. Гарвардський президент побліднів і виглядав розгубленим. Містер і місіс Стенфорд встали й вийшли з кабінету.
У Пало-Альто, в Каліфорнії вони заснували університет, який носить їхнє ім’я, Стенфордський університет, в пам’ять про свого улюбленого сина.
Вікіпедія: “Стенфорд був заснований залізничним магнатом, сенатором США Леландом Стенфордом і його дружиною Джейн Стенфорд. Університет названий на честь їхнього єдиного сина Леланда Стенфорда молодшого, який помер у 1884р., не доживши до 16-річчя. Стенфорди вирішили присвятити університет своєму єдиному сину, і Леланд сказав дружині: “Діти Каліфорнії будуть нашими дітьми”.
Така легенда існує про створення Стенфордського університету. Дещо в ній і справді легенда, а дещо було не зовсім так. Але, в кожній легенді прихований свій повчальний урок, який потрібно запам’ятати!