“На батьків часто ображаються.
Кричали. Мало уваги приділяли. По потилиці вдарили. Не купили іграшку. З’ясовували стосунки між собою. І мало любили – ось і психолог підтвердив: вас не долюбили! Звідки психологу знати деякі речі? Які ми самі не знаємо? Чи не пам’ятаємо або уваги не звернули?
Я приїхала до свого тата з восьмимісячною донькою, на канікули. Здала сесію і приїхала. Дитя поганенько спало і кричало, чесно кажучи. Але я звикла і вставала, колихала.
І тато в першу ж ніч показав лайфхак, як зараз кажуть. Він приніс килимок, подушку і поклав поруч з дитячим ліжечком на підлозі. І пояснив, що спати будемо на килимку, по черзі. Дуже зручно, не треба з ліжка вставати. Або краще я буду спати на ліжку, а він – на килимку. Корисно для спини. Це раз. А по-друге, він так рік спав, поки я була немовлям.
Мама теж навчалася на денному в медичному, а тато працював у психіатричній лікарні лікарем і на “Швидкій” підробляв. І вночі спав на килимку біля мого ліжечка. Зручно, корисно і можна швидко надати дитині першу допомогу. Так він рік спав на килимку, щоб швидше стати і усунути причину плачу. Та й не заснеш міцно. Завжди на сторожі, так би мовити …
А я і не знала. Він не розповідав. І ніхто не розповідав. І не клявся в любові, не бив себе в груди, не кричав: “Я ночей не спав! Я всім пожертвував!” … Подумаєш, спав на килимку. І знову висловив готовність так само спати. Адже інакше і бути не може, правда? Так що не всі батьки говорили зі значенням і часто: “Я люблю тебе!”.
Якось не прийнято це було. А просто віддавали найкращий шматочок, витрачали останні гроші на найкрасивіші черевички, бігали за ліками в нічну аптеку і спали на килимку. Або не спали, коли ми кричали і хворіли. І якщо психолог може нас долюбити за батька – це добре. А якщо ні – не варто так говорити, поки не дізнаєшся дрібниць. Вся любов – у дрібницях , про які навіть ми не завжди пам’ятаємо і не знаємо ..”.
