Жінка працювала на м’ясокомбінаті. Одного разу, в кінці дня, коли вона зайшла в морозильну камеру, двері (які ще були старої конструкції), випадково закрилися — і жінка опинилася замкненою зсередини.
Жінка щосили кричала і стукала, але все було безрезультатно, – ніхто не міг її почути. Більшість робітників вже пішли, а поза камерою нечутно, що відбувається всередині.
П’ять годин по тому, коли смерть здавалася вже неминучою, охоронець заводу відкрив двері, – і жінка дивом врятувалася в той день від смерті.
Пізніше вона запитала у охоронця, чому він вирішив саме в той день перевірити морозильну камеру, адже це не входило в його обов’язки.
Охоронець відповів: «Я працюю на цьому заводі вже 15 років, сотні людей щодня приходять і йдуть, але ви одна з небагатьох, хто вітався зі мною вранці і прощався в кінці робочого дня. Багато хто ставиться до мене так, ніби я невидимий… Сьогодні, проходячи повз мене, ви, як завжди, сказали мені: «Привіт». Але після робочого дня я згадав, що так і не почув ваше «Бувайте, побачимося завтра». Мені приємно чути ваші «привіт» і «бувайте», бо вони нагадують, що я комусь потрібен.
Не почувши сьогодні вашого прощання, я зрозумів, що щось сталося і вирішив перевірити територію комбінату».
Поважаймо усіх, хто навколо нас. Адже ми ніколи не знаємо, що буде завтра.
Andriі Bilyk
