Поки чекала дитину чоловік пилинки з мене здував. А потім та ніч. В голові звучали слова лікарки: – Не плач, ти молода, все буде ще. Коли я зайшла в палату, побачила жінку з великим живoтом. У мене такого вже не буде. Ми розговорилися. Кажуть, що якщо ти зустрів людину один раз в житті, то буде і другий. І я її побачила в парку, через десять років
«А що ми можемо зробити, ми ж не чарівники! Таке буває, не плач, сенсу немає. Не плач, я сказала … Настя, в оглядову. І дівчині нічнушку видай … білизну знімай, і за мною». За матеріалами
Коли я зайшла, сусідка була в палаті. Великий живіт. У мене такого вже не буде. Цікаво, який це місяць? Треба триматися. Заради чоловіка. Як він там зараз? Зовсім один, плаче, напевно.
А як не плaкати?
Він же весь цей час пилинки з мене здував. Радів шалено, що нарешті все вийшло. Напевно, радів навіть більше, ніж я. Мої думки перервали.
Ми розговорилися. Якщо мовчати – збожеволію, в своїх думках. А мені потрібно «закінчити розпочате». Кажуть, до ранку має все трапитися. Головне, не дивитися. Просто закрию очі, і ні за що не відкрию – поки не донесуть.
– А це твій приходив? Ото він величезний! Такий, якщо додасть – не встоїш. Мій – як глuст в треніках. намагається до мене скакати. Я раніше сама справлялася з ним, а зараз – живіт заважає. До мамці його переїхали. Він як бешкетувати починає, вона відразу наpяд викликає. Його на п’ятнадцять діб закриють, мені все спокійніше.
Так, мій приходив. Тримається, а голос такий ніжний-ніжний. І слова всі теплі і правильні. Без нього я б навряд чи змогла це пережити. Випишуть – рвонемо куди-небудь, подорожувати. Не відразу, звичайно, як організм відновиться.
– А я не хотіла народжувати. Чого її плoдити, злидоту цю? До цього завжди на aбоpти бігала, а тут у нас веселий період трапився.
Цікаво, чи здогадається прибрати речі, які вже купили? Про всяк випадок мамі подзвоню, попрошу, щоб проконтролювала. Не хочу, щоб у мене був напад. Він завжди говорить, що я сильна. Зараз не час в істеричку перетворюватися. Потрібно підтримувати один одного в цій ситуації, а не егоїстично жаліти себе.
– Так він ганяє, як ненормальний. Днями в бордюр в’їхали. Лікарці додумалася сказати, а вона мене сюди. Лежи, каже, зберігається. Дура. Я ж не животом вдарилася. Не, можна втекти звичайно. Але я полежу кілька днів, відпочину. Хоч подивляться нормально. Я ж в кабінет то особливо не ходжу. Так там черга постійно, не потрапиш.
Вранці її не було. Я, крізь неспокійний сон, здається чула, як вона збиралася в темряві, як відкривала вікно. Втекла все-таки.
Кажуть, що якщо ти зустрів людину один раз в житті, то буде і другий. Я її побачила в парку, через десять років.
Ми з чоловіком повернулися з чергової подорожі. Так просто вирішили не зациклюватися на дітях – є ж і інші радощі в житті. Світ подивимося, поживемо для себе. Ні, десь в глибині душі, ми обоє сподіваємося, що наступна спроба буде вдалою … просто вже не говоримо про це вголос.
Хлопчисько, років десяти на вигляд, качав коляску; вона сиділа на лавочці і лаялася: «Ну відійди ти в сторону. Дим прям в неї летить. Зовсім пустоголовий».
До неї підійшов чоловік, не схожий на глистa в треніках – напевно не той. Моя давня знайома, тримаючись за спину, підвелася з лавки. Великий живіт. У мене такого вже не буде. Цікаво, який це місяць?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
