Був час, коли в нашому селі більшість жінок поїхало на заробітки в Італію. Я вагалася, бо було страшно, адже до того за кордоном я не була жодного разу. Та й у мене двоє дітей-старшокласників підростало, потрібно було за ними дивитися.
Чоловіка у мене на той момент вже не було, ми давно розлучилися, бо він вибрав чарку і друзів, і коли я зрозуміла, що він несе не додому, а з дому, сама подала на розлучення. Тоді моя мама мене підтримала, сказала, що вже краще не мати ніякого чоловіка, ніж такого.
Мама подала руку допомоги і тоді, коли я думала, з ким дітей залишити. То ж ми вирішили, що я їду в Італію, заробляю гроші, а мама тут на місці господарює.
Всі зароблені мною гроші у нас в основному йшли на будівництво будинку, і потім ще на навчання сина і дочки, у них обох вища освіта, вчилися вони на платному, але для мене було важливо, щоб вони вивчилися і мали професію, а не так як я скиталися по заробітках.
Першою вийшла заміж донька, і я купила їй в райцентрі, недалеко від нашого села, однокімнатну квартиру. Через кілька років син теж знайшов собі пару, але невістка була з власною квартирою, то ж я дала сину гроші на автомобіль. Сама ж продовжувала працювати в Італії і добудовувати наш будинок в селі.
Я розуміла, що рано чи пізно я повернуся додому, і мені треба буде десь жити і за щось жити. Тому я певну суму в євро собі відклала про всяк випадок, щоб потім у дітей не просити. Тепер розумію, що зробила все правильно.
Останнім часом мама сильно хворіла, за нею був потрібний догляд. Я була впевнена, що виховала своїх дітей так, що вони не кинуть бабусю напризволяще. Та я помилилася, бо ні дочка, ні син не захотіли їхати в село і доглядати стареньку, сказали, що у них своїх турбот повно.
Мені нічого не залишалося, як попросити сусідку доглядати за мамою за певну плату. Жіночка вона хороша, добра, мама її дуже любить, то ж я платила їй гроші, а вона доглядала за моєю мамою.
А цього року в кінці літа мами не стало. Я приїхала додому, і тут мої діти вже знайшли час, почали крутитися біля мене, питати, кому я збираюся будинок записати.
Я їм нагадала, як вони повелися з бабусею, і сказала, що такого догляду я не хочу, тому будинок залишаю собі, поки просто закриваю його на ключ, а сама їду в Італію, поки можу, ще собі щось зароблю.
Коли дочка побачила, що я не жартую, вона попросила, щоб я їй хоч тисячу євро дала, почала скаржитися, що життя дороге, їм ні на що не вистачає, але я відповіла, що максимум, що я їй дам – це сто євро в честь її дня народження. Все, тепер я буду працювати тільки для себе, а вони дорослі, нехай самі собі дають раду.
