В мене один-єдиний син є – Віталій. Так життя склалося, що ростила я його сама. Чоловік пішов. Було мені зовсім не просто. Працювала у дві зміни, лишень аби син мав все необхідне. Поступово він виріс, поїхав на навчання. Коли ж закінчив університет познайомився з дівчиною. Надя мені не дуже сподобалась, якась надто груба, і в усьому керувала сином. Зовсім не про таку невістку я мріяла. 

Та врешті я змирилась. Молоді жили наче непогано, згодом і онуки в них народились. Приїжджали не часто, не любила мене Надя, я це відчувала. Якось під час дня народження невістки – сваха видала:

 – У вас така гарна квартира, могли б її віддати молодим.

 – Та нехай живуть зі мною, я не проти зовсім!

 – В них вже сім’я велика, мають свою квартиру мати!

Я натяк зрозуміла. Не знала лиш одного, куди я маю дітися. Тож нічого й не пропонувала. Час минав, вже й онуки повиростали. Мені цьогоріч 78 років виповнилось, стало зовсім важко самій. І ось нещодавно син приїхав мене провідати. Я ще дуже здивувалась, бо зазвичай його просити довго доводиться, аби навідався. А тут прийшов, продуктів приніс чимало. А тоді ще й новиною ошелешив.

 – З понеділка в тебе ремонт почну робити.

 – А я де житиму?

– Я вже тобі путівку купив в санаторій, трохи відпочинеш.

 – Надовго?

 – На місяць, а там побачимо.

В понеділок зранку син забрав мене з валізою і відвіз в санаторій. Та заклад цей мене відразу здивував, там були лише літні люди і якісь зовсім не радісні.

 – Як вам подобається тут відпочивати? Які процедури є? – спитала я в сусідки по кімнаті.

 – Відпочивати? Жартуєте?

 – Це ж санаторій! 

 – Санаторій? Дорогенька, це геріатричний центр, просто кажучи, будинок, де люди віку доживають.

Я не могла в це повірити. Пішла до медсестри і вона все підтвердила. Тоді почала збирати свої речі, хотіла поїхати геть, та мене не випустили. Дзвонила синові, а він лише спокійно сказав, що це ненадовго, доки ремонт зроблять. Минув місяць і нарешті приїхав.

 – Ну, що, поїхали додому?

 – Ні, ти мусиш ще трохи залишитися. Ремонт не доробили.

 – Я хочу додому, це ніякий не санаторій. Будинок для літніх! Кажи вже, що надумав.

 – Добре! Мамо, розумієш, там вже Ромка з дівчиною живе. У них скоро весілля. Чи ти не хочеш онукові допомоги? Від мене свого часу відвернулась.

 – Що ти таке кажеш?

 – А чого ти нам квартиру не віддала? 

 – Де б я жила?

 – На заробітки б поїхала, як усі нормальні жінки. Але зараз це немає значення. Ти мусиш ще залишитись.

 – Я ще не така стара. Нехай онук з дружиною зі мною живе.

 – Дуже їм хочеться з бабою старою. Не вигадуй. Поживи тут ще трохи, а згодом ми щось тобі знайдемо.

Він почав розповідати, що пригледів дачу, мовляв, там мені буде затишно. А коли він поїхав я не стала чекати ні хвилини. Зібрала речі та сказала, що як мене не випустять, то я в суд на них подам. Коли дісталась дому вже був вечір. Двері мені відчинив здивований Ромчик.

 – Бабусю, що ти тут робиш?

 – Я в себе дома. А ти чого тут?

 – Ти ж наче сама нам квартиру залишила.

 – Ще чого? Не дочекаєтесь. 

 – Бабусю, але ти ж всі документи підписала.

Раптом він приніс якісь документи й показав мені. Квартира вже належала Ромі. Повірити було важко, що рідний син так вчинив. Щастя, онук за двері мене не виставив. Згодом приїхав Віталій.

 – Мамо, поїхали назад, доки я швидку не викликав. 

 – Лише спробуй, я вже всім подругам розповіла, як ти підло вчинив. Запроторити мене туди – матимеш справу з поліцією. Я нікуди не піду.

Відтоді минув місяць, я живу разом з онуком і його нареченою. І син, і невістка страшенно ображені на мене. Але чого я маю робити так, як вони хочуть? Як гадаєте?