Юлія Антонівна давно працювала в домі Григоренків — Володимира та Людмили. Сьогодні господарі кудись поїхали, і покоївка, закінчивши всі справи по дому, присіла відпочити біля вікна. Раптом її увагу привернув маленький хлопчик на вулиці. Худенький, у зношеному одязі, він блукав уздовж паркану їхньої садиби.
«Напевно, голодний», — зітхнула Юлія Антонівна, відчуваючи жаль до цієї нещасної дитини. Поглянувши на величезний годинник у вітальні, вона вирішила, що подружжя повернеться ще нескоро, і вийшла у двір.
— Як тебе звати? — лагідно запитала вона, звертаючись до хлопчика, який уважно розглядав вулицю.
— Вася, — відповів він, піднявши на неї насторожений погляд з-під розкуйовдженого чуба.
— Ось що, Вася, ходімо зі мною. Я нагодую тебе свіжим яблучним пирогом, — запропонувала жінка, і хлопчик, не роздумуючи, пішов за нею. Живіт його вже давно бурчав від голоду: сьогодні він ще нічого не їв.
На кухні Юлія Антонівна обережно відрізала ножем великий шматок пирога і поставила тарілку перед голодним хлопчиком.
— Ой, як смачно! — вигукнув Вася, жадібно впиваючись у м’яку випічку. — Колись моя мама такий пиріг пекла!
— А де твоя мама? — обережно запитала жінка.
Хлопчик завмер, перестав жувати й сумно опустив очі.
— Я її давно шукаю… Вона зникла, — промовив він ледь чутно.
— Їж, їж, — лагідно підбадьорила його Юлія Антонівна. — Знайдеться твоя мама, обов’язково знайдеться.
У цей момент вхідні двері скрипнули, і в дім увійшли Володимир та Людмила. Покоївка здригнулася, почувши кроки.
— А хто це у нас у гостях? — здивовано запитав Володимир, заглядаючи на кухню. Його очі округлилися, коли він побачив хлопчика.
— Кого ви привели, Юліє? — суворо звернувся він до покоївки.
— Ця дитина шукає свою маму, він голодний, і я вирішила його нагодувати, — спокійно відповіла жінка, знизуючи плечима.
— Тобто тепер ви годуєте будь-яких бродяг? А нас із Людмилою це вже не хвилює? — обурився господар дому.
Вася, почувши ці слова, заплакав.
— Я зараз піду, — пробурмотів він, кладучи недоїдений шматок пирога назад на тарілку.
Тут у розмову втрутилася Людмила:
— Зачекай, хлопчику, — м’яко промовила вона. — Розкажи, звідки ти? Де загубив свою маму?
Людмила завжди була м’якшою за свого чоловіка. Іноді Володимир сварив її за надмірну доброту, але змінити характер дружини так і не зміг.
— Я живу з дідом, але він злий. Постійно мене лає за щось, а іноді й б’є. Я втік від нього, — зізнався Вася і дістав із кишені своїх старих, зношених штанів пожовклу фотографію.
— Це мої батьки. Колись ми жили разом, — сказав хлопчик, витираючи сльози рукою, і простягнув знімок господарям дому.
Людмила, взявши фото до рук, завмерла. На фотографії була її донька Варя!
— Подивись, Володю, це ж наша дівчинка! — вигукнула вона, тремтячими руками передаючи знімок чоловікові.
Володимир неохоче взяв фотографію.
— Вася, як у тебе опинилося це фото? — здивовано запитав він.
— Я його вкрав у діда. На звороті написана адреса, і я прийшов сюди. Думав, може, мама тут живе, — відповів хлопчик, заспокоюючись. — Дід увесь час каже, що моя мати — зозуля, кинула мене. Але я йому не вірю!
— Не може бути! Не може бути! — повторювала Людмила, згадуючи, як їхня донька Варя колись втекла з циганом Манушем. Кілька років вони не спілкувалися з нею, а потім вона повернулася, але незабаром потрапила в аварію. Той день став для них кошмаром, після якого вони залишилися зовсім самі в цьому великому будинку.
— А твій батько де? — запитав Володимир.
— А тата не стало. Пів року тому його поховали, — знову заплакав Вася.
Подружжя застигло в здивуванні. У них знайшовся онук! Втомлені від самотності, вони вирішили залишити хлопчика в себе.
— Знаєш, малий, ми проведемо тебе до твоєї кімнати, — сказала Людмила.
— А моя мама прийде? — запитав Вася.
— А мама твоя тепер з татом, — сумно відповіла жінка.
Вася зблід.
Через деякий час подружжя оформили документи на усиновлення. Дід хлопчика не став заперечувати, дізнавшись, що онука можуть взяти до себе багаті люди.
Юлія Антонівна раділа. Завдяки тому дню, коли вона зустріла малого, господарі знову стали щасливими. Незабаром Вася вже не був схожий на того обідраного, голодного бродягу. Тепер це був добре одягнений хлопчик, вихований і улюблений у своїй новій родині.
