Понад 20 років тому від мене пішов чоловік. У нього з’явилася інша жінка і він вирішив піти до неї. Спочатку чоловік жив на дві сім’ї, приховував від мене свій роман, але одного разу він таки прийняв рішення – зібрав свої речі і пішов. Насамкінець ще й сказав, що я ніколи його не розуміла, а з тією жінкою він щасливий. Та минуло 20 років і колишній повернувся, тепер уже з претензіями
Я просто була у відчаї і не знала, що робити, бо залишилася і без грошей, і без житла. На роботі мене підтримували колеги як могли. Без прохань з мого боку виписали матеріальну допомогу, і я змогла заплатити за орендовану квартиру.
З допомогою друзів, сусідів та співробітників я змогла пережити найважчий період. Сусіди сиділи з малюком, коли він хворів, колеги приносили дитячі речі. Директор нашого підприємства навіть оплатив мені курси, і я підвищила свою кваліфікацію, що дуже допомогло мені в подальшій кар’єрі.
Я багато працювала та отримала підвищення, зарплата відповідно збільшилася. Кілька років я відкладала гроші, економила на всьому, і змогла придбати невеличку квартиру у спальному районі.
Самі розумієте, що одній виростити сина непросто, але я змогла справитися і з цим завданням також. Мій колишній чоловік абсолютно не цікавився долею свого сина.
Але син не підвів, після школи він поступив в університет і там добре вчився, а потім мою дитину взяли на роботу у велику фірму. Я так пишаюся ним.
Про свого колишнього чоловіка я і не згадувала. Вся його допомога зводилася до мізерних аліментів, він навіть з сином не мав бажання зустрічатися. Мені навіть не зручно було перед дитиною, адже це саме я вибрала йому такого батька.
Минуло 20 років, все забулося, ми з сином живемо своїм життям, і тут знову з’явився мій колишній, і не просто так, а з претензіями. Йому зараз нема куди подітися, бо з тією дружиною він розлучився, і він нічого кращого не придумав, як згадати, що у нього є син, який повинен батька забезпечувати.
Колишній чоловік поговорив із сином, не зі мною, я б його й на поріг не пустила. Тепер, без грошей, без здоров’я та житла, він хоче жити у нас. І вимагає, щоб його син утримував.
У мене в голові не вкладається, як можна ось так прийти до своєї дитини, яку не бачив багато років, і сказати: “Я твій батько, ти зобов’язаний мене забезпечити”.
Виховала я добру дитину, бо сину дуже шкода стало батька, і він хоче йому допомогти. Він мені заявив, що ми не можемо покинути батька в такому стані, без допомоги. Напевно, мій чоловік добре постарався, коли розповідав про своє важке життя.
– Мамо, ти ж сама розповідала, який він добрий, – сказав мені син, – а тепер, коли ми йому так потрібні, не хочеш допомогти?
Це було моєю помилкою, бо я і справді вигадувала різні історії для сина про його батька, говорила, що він хороший, просто так вийшло, адже таким чином я хотіла захистити сина, хотіла, щоб йому не було боляче через те, що рідний батько відмовився від нього.
Тепер я зовсім заплуталася і не знаю, що мені робити. Розповісти синові, як все було насправді, не можу – він подумає, що я навмисне хочу очорнити батька в його очах, що мені шкода грошей.
Син тягнеться до тата, адже він виріс без нього. Хоч як я намагалася, батька замінити не змогла. Він бачить нещасну людину, якій не пощастило, і ця людина – його рідний батько.
Я ж то знаю, як було насправді, і розумію, що колишній не заслуговує на нашу підтримку.
Син назбирав гроші і збирається купити квартиру. Мені сказав, що вони з батьком житимуть там, якщо я проти, щоб тато жив з нами. Виходу із цієї ситуації поки не бачу. Що мені робити, щоб захистити свого доброго і довірливого сина?
