Коли хтось помирає чи гине, ви трошки шоковані, так? І думаєте, таке зі мною не станеться. Не віриться, що він чи вона померла. Смерть пройшла поряд з вами. Ви сидите на похороні і думаєте, капець, життя таке тендітне. Все, житиму на всю котушку. Потім приходите додому і завтра на роботу, і все забувається. Продовжуєте своє існування. А де ваші мрії? Коли ви востаннє мріяли? Де ваша зухвалість? Пил? Безстрашність та безшабашність?
Згадайте, коли ви були молодими, про що мріяли? Ви не забули своєї мети?
Ви чогось хочете? Наприклад, схуднути. І весь час відкладаєте це потім. Коли згодом? Адже життя минає і молодість. А ти сидиш через свою повноту, соромишся і забула, що таке насолоджуватися сексом. Намагаєшся одягнути балахон або з рушником йдеш з ванни в ліжко, соромлячись показати свої целюліти перед коханим? А хто тобі заважає зробити себе? Зайнятися спортом, сісти на дієту. Не жерти на ніч. Коли ти житимеш? Полюби себе.
Ти прекрасна у будь-якому вигляді. Полюбиш себе — ставитимешся до себе по-іншому. Покохають і тебе.
Ненавидиш свою роботу? Кинь і займися своїм. Твори. Не бійся нічого. Ніколи не сумнівайся у своїх силах. Ніколи не соромся своєї роботи, якщо вона тобі подобається і приносить задоволення. Вір в себе!
Не хочеш чи не можеш жити у місті? Алергія чи не вистачає грошей на життя? Плювати, переїжджай у село. Там життя набагато цікавіше. Хто сказав, що в місті жити це круто? Живеш там де любиш.
Не хочете жити зі своїм чоловіком чи дружиною? Але не наважуєтесь піти? Подумайте, що ви вже прожили половину життя. Озирніться, ви були щасливі. Вас цінували, шанували, любили? Подивіться на свого партнера і подумайте гарненько, дивіться і скажіть чесно собі: ви готові зустріти старість із цією людиною і наприкінці життя не шкодуватимете? Відповідь прийде сама собою. Навіщо себе ґвалтувати, вигадувати причини та відкладати своє життя на полицю? Навіщо такі жертви? Ви гідні бути коханими та кохати.
Живіть тут і зараз. Не треба думати, що все ще попереду. Попереду нічого не буде, якщо ти зараз не піднімеш свій зад і не зміниш себе. Поміняти життя неможливо одразу. Але думки змінити ви можете. Думайте та живіть, як вам хочеться. А не як диктує суспільство. Плювати на все. Живіть як востаннє. Любіть. Кохайтеся. Займайтеся спортом. Улюбленою справою.
Головне – не живіть з каменем на душі. Адже вам помирати із вашою душею. Коли серце зупиниться, ви не зможете розплющити очі або крикнути. А мозок ще працюватиме хвилини дві. І ви залишитеся наодинці із собою, зі своєю душею та своїми думками та спогадами. Це буде в перший і останній раз, коли ви явно зрозумієте, як ви прожили життя. Жаліли багато про що. Але пізно.
Просто уявіть, що за п’ять хвилин ви покинете цей світ. Усе. Вас не буде. І подумайте, чи ви були щасливі? Ви все робили, як душа просить? Ви не поранили свою душу поганими вчинками. Ви чисті душею? Зберегли у собі ті якості, які заклали у вас ваші батьки? Ви не зашкодили собі чи комусь? Що ви хотіли? І що зробили? Чого ви досягли? Ви помрете зі спокійною душею? Люблячи?
Про що ви будете шкодувати? Чого ви не зробили? Хто щиро плакатиме про вас?
Адже, як ви прожили життя, так вас і проводять. Якщо ви були сволота, вас відразу забудуть і навіть плакати ніхто не буде. Якщо ви були коханою людиною чи добрим батьком чи мамою, помирати не так страшно. Чесно.
Головне в цьому житті – не бути егоїстом. Не чекати на диво. Не чекати на кохання. Не чекати на принца, який у вас з’явиться і вирішить усі ваші проблеми. А почати просто любити. Любити безкоштовно і не вимагаючи нічого натомість. Бути відданим. Не брехати. Почати самому будувати свій корабель життя. І відкривайте на всю котушку вітрила. Цінуйте кожне прожите життя.
Ви думаєте щастя у квартирах, хороших автомобілях чи будинках, чи у хорошій зарплаті?
Щастя це коли ти приходиш додому, і твоє щастя вдома. І люди, які тебе розуміють і люблять таким, яким ти є.
Навіть якщо ти живеш у сараї, але якщо поруч тебе люди, які люблять тебе, це і є щастя. Які не виносять тобі мозок. А люблять тебе, таким, яким ти є.
Написала цей пост, бо разом зі мною поклали хлопця молодого із сильними болями у животі. Він два місяці пив болезаспокійливі та спазмалгон. Тут обстежили та відправили до онкоцентру. 4 стадія вже. А ми з ним жартували у їдальні. Він був сповнений планів. Але скаржився, що працює в офісі і навіть не було часу сходити до лікарні. З ранку до ночі там. Коли він довідався, я бачила його реакцію. Він прямо на очах постарів. У мене мало серця не розірвалося від співчуття. Господи, як шкода.
Якщо у вас щось болить, будь ласка, негайно йдіть до лікаря. Не терпіть. Завжди слід бути уважним до свого здоров’я.
Ми всі кудись біжимо. Усі купуємо у кредити. Потім працюємо як прокляті. Відкладаємо та сподіваємося, що потім буде краще. Потім поживемо. Коли потім?
Щоб жити, достатньо однієї кімнати та ліжка. І щоб було що поїсти. Все. Головне – жити, як ти хочеш. Вільно. Все тягнемо і тягнемо додому. Влаштовуємо істерики по дрібницях і засмучуємося, якщо вдарили машину. Господи, це ж шматок заліза. Він не вартий того, щоб так хвилюватися.
Люди. Почніть жити тут і зараз. Другого шансу та життя не буде. Подивіться на годинник: бачите, як летить стрілка секундоміра. Це і є ваша молодість та життя. Вона пролетить блискавично. І треба її прожити гідно та по-справжньому.
Автор: Назим Осака
