– Доброго дня. Ви мама Семена? – Жінка, що стояла перед дверима, була немов у заціпенінні.

– Вітаю, – насторожено відповіла гості Тетяна. – А Семена вдома немає. Він на роботі.

– Я знаю, – у хвилюванні сказала жінка. – Я не до нього. Я до вас. Мені треба з вами поговорити.

– Поговорити? – Тетяна кілька секунд думала, потім зробила рукою запрошувальний жест. – Ну, поговорити, так поговорити. Заходьте. Вас як звати?

– Ольга, – представилася жінка і дуже невпевнено переступила через поріг.

– А я Тетяна Іванівна, – кивнула і Тетяна, потім крикнула в кімнату: – Батьку, а до нас гості.
За хвилину Ольга вже сиділа на дивані, а Тетяна та її чоловік Василь стояли перед нею і чекали, що ж їм скаже ця, доволі молода ще й красива жінка.

– Я прийшла поговорити з вами щодо Семена, – після довгої паузи почала говорити Ольга. – Було видно, що вона дуже сильно хвилюється.

– Ми це вже зрозуміли, – кивнула Тетяна. – До речі, ви з якої ви організації, дівчино? Семен щось накоїв, так?

– Чому ви думаєте, що він щось накоїв? – нервово запитала гостя.

– А тому що він уже кілька днів сам не свій. Як прийде з роботи, так одразу лягає на диван обличчям до стіни й лежить. Не спить, а просто лежить і зітхає. Наче він винуватий у чомусь.

– Ти постривай на сина наклеп зводити, – зупинив Василь дружину. – Ви кажіть уже, дівчино, навіщо прийшли? Ви, взагалі, хто?

– Я? – Жінка знову кілька секунд помовчала. – Я прийшла вас просити, щоб ви серйозно поговорили з вашим сином. Річ у тім, що ваш син вбив собі в голову, що кохає мене… Ось…

– Кохає? – розгублено перепитала Тетяна. – Вас? – Потім вона нерозумно посміхнулася і знизала плечима. – Дивно, звісно… Але що в цьому такого страшного?

– Зачекайте! – вигукнула Оля і поморщилася. – Я ж ще не все вам розповіла. Йому не можна мене любити. У жодному разі не можна. І тому й ви маєте допомогти мені. Ви маєте відмовити його… Розумієте?

– Ні… – пробурмотів здивовано Василь. – Чогось я не зрозумію, дівчино? Ви, чи що, чимось серйозно хворієте? Що вас таку не можна любити…

– Ну, чому відразу – хворію? – Оля зробила страждальне обличчя. – Не в цьому річ.

– А в чому?

– А в тому річ, що в мене є діти. Близнюки. Хлопчик і дівчинка. Тепер ви розумієте мене?

– Діти? У вас? – Василь одразу напружився. – А чиї, цікаво, діти? Не Семена, випадково?

– Ні, звісно.

– Ну, і слава Богу! – вирвалося одразу ж у Тетяни. – Якщо діти не його, то і проблем ніяких немає. Правильно?

– Не зовсім так… – Ольга нервово зітхнула, – Проблема в тому, що ваш син вбив собі в голову, що він має обов’язково одружитися зі мною.

– Одружитися? – здивовано вигукнув Василь. – З вами?

– Він що, з глузду з’їхав? – знову вирвалося в Тетяни. – У його віці одружитися з жінкою з двома дітьми? Та ви ж його, напевно, ще й старші?

– Старша, так, – кивнула гостя. – На п’ять років. Але він у вас такий упертий… Я нічого з ним не можу вдіяти. Він приходить до мене щовечора, грається з моїми дітьми, і вони вже радіють йому. Діти звикли до нього, і мене – як матір – це дуже лякає. Коротше кажучи, ваш син мене змучив своїми відвідинами.

Ні, він, звісно, хороший. Дуже хороший. І в мене навіть до нього теж з’явилися почуття, але… Але я ж розумію, що йому потрібна зовсім інша… І ще мені здається, що він мене полюбив тільки через жалість… А це мене принижує… Я так не можу… – Вона закінчила говорити й опустила очі, немов боялася дивитися на батьків Семена.

– Так… – Зітхнув Василь. – Вибачте за цікавість, а де батько ваших діточок?

– Він розбився, – сухо відповіла Ольга. – В аварії. Минулого року.

– А дітям уже скільки?

– Три роки. – вона шумно зітхнула. – Загалом, я прошу вас якось вплинути на вашого сина. Три дні тому я вирішила поставити крапку в наших стосунках, накричала на нього, сказала, щоб він до мене більше не приходив. Хоч мені було й не просто це зробити…

І він не приходить… Але він надсилає мені постійні повідомлення… Такі ніжні… Я боюся, що він знову прийде. І тоді я… Я не знаю, що мені робити…

– А у вас, виходить, до нього теж почуття є? – обережно запитав Василь.

– Які ще почуття?! – тут же прикрикнула на чоловіка Тетяна. – Правильно дівчина каже, не пара він їй! Їй потрібен дорослий чоловік, який уже твердо стоїть на ногах! А нашому всього двадцять п’ять. Хлопчисько він ще, щоб двох дітей піднімати. Ми вам обіцяємо, дівчино, що ми з ним поговоримо. Ми з ним так поговоримо! Як треба поговоримо. Будьте спокійні.

Ольга у відповідь кивнула. Видно було, що вона хотіла щось іще сказати, але передумала. Тільки уважно подивилася на маму Семена, знову приречено кивнула головою, і піднялася з дивана.

– Хто? – не зрозуміла Тетяна.

– Любов, хто ж іще. Її ж насильно заборонити не можна. І якщо ми з тобою станемо проти його любові виступати, ворогами станемо. Можливо, і на все життя. Так буває…

– Ти на що зараз натякаєш? – насторожилася Тетяна. – Я чогось тебе не розумію. Ти чого зібрався робити? Нашого хлопчика цій жінці хочеш подарувати? Вона ж йому сама вже майже як мати! Давай, зізнавайся, що ти надумав робити?

– А що я можу тут робити? Вона сказала, хлопчик і дівчинка в неї? Три рочки… От і добре. Зараз піду до дитячого магазину, і куплю дітлахам чогось із одягу.

– Ти чого, з глузду з’їхав? – завмерла в переляку Тетяна. – Це з якої такої радості ти зібрався подарунки чужим дітям дарувати?Га?

– Коли Семен із роботи прийде, – продовжив Василь, – ми візьмемо його під руки, і разом із ним підемо до цієї Олі. У гості. На діточок подивитися.

– Та ніколи в житті я до цієї… до хати не піду! Ти зовсім з глузду з’їхав?!

– Підеш, – вигукнув єхидно чоловік. – Як миленька, підеш. Та ще й із яким-небудь букетом квітів у руках. Щоб усе було красиво, і по-людськи.

– Ні! – закричала Тетяна. – Ніколи це не буде! Ніколи!

– А ось і буде, – засміявся Василь. – Сьогодні ж буде. Почуття у них одне до одного, розумієш ти, Таню? А що може бути на світі дорожче за справжні почуття? Нічого.

Тож, збирайся, підемо разом подарунки майбутнім онукам купувати Збирайся-збирайся. Ти в цьому більше розбираєшся.

Тетяна грізно блиснула очима на чоловіка, але все-таки знехотя пішла до дзеркала – наводити макіяж на обличчі перед походом до магазину…Спеціально для сайту Stories