Не вийшло у мене з першого разу налагодити своє щастя. У першому шлюбі прожила три роки, розлучення.
Хоча чоловік запевняв мене, що нікому я з дитиною потрібна не буду, знайшовся Сергій, який полюбив мене і мого хлопчика прийняв як свого. Але те, що чоловік приймає чужу дитину, ще не означає, що його прийматимуть родичі. Так вийшло у мене.
Свекруха моя, мати Сергія, відверто ненавидить Пашу. І навіть відкрито говорить про те, що Паша Сергію не рідний син, а значить, сподіватися йому немає на що. Я повинна народити Сергію його кровну дитину, якщо вже він мене в дружину взяв.
Взагалі Віра Дмитрівна як тільки дізналася про те, що я розлучена і у мене є дитина, відразу ж мене не злюбила. Адже своєму Сергійку вона такого не бажала – взяв дружину зіпсовану, та ще й причіп у цієї дружини.
Я намагалася завжди шанобливо ставитися до свекрухи, все ж вона мати мого чоловіка. Але останнім часом вона взагалі всі грані перейшла. Приїжджає до нас в гості і поводиться як господиня будинку. Варто відзначити, що квартира моя, а не Сергія. Віру Дмитрівну нічого не бентежить.
Як тільки побачить, що Павлик зайшов до її кімнати, починається скандал.
-Прибери свою дитину з моєї кімнати. Чому ти дозволяєш йому всюди носитися як прокаженому? – Кричить вона. А Сергій мовчить, мовчить і нічого їй не говорить, хоча раніше він їй не дозволяв так себе вести.
Тепер і взагалі свекруха каже, що якщо вона буде приїжджати і вдома буде Павлик, то вона відразу ж буде повертатися назад. Бачити вона його не хоче. Але це моя дитина і це не нормально. І як мені бути?
