– Привіт, Галинко, зайшла до тебе, щоб новину сказати. Люба приїхала, так що чекай гостей. Ти, головне, не переживай, ми тут з сусідами усі засвідчимо, як воно було. Але кажу тобі, щоб ти готова була, – Стефа прибігла до сусідки з самого ранку з цікавою новиною.
– Дякую, тітко Стефо. А ви впевнені, що це таки була Люба? Де ви її бачили? – Галина намагалася зрозуміти, що відбувається, чому зовиця приїхала саме зараз, коли їй і так дуже важко.
– Вона, точно вона. Я і сама її не відразу впізнала, така синьйора в норковій шубі попри мене пропливла, та вона першою мене впізнала, підійшла, привіталася, і запитала як у тебе справи. Тому я і припускаю, що збирається вона сюди приїхати. Але ти не бійся, якщо що, клич мене, а я не дам тебе з хати вигнати, – бабуся Стефа, незважаючи на свій поважний вік, була як завжди рішучою.
– Та вже, буде як Бог дасть, – відповіла Галина і пішла в хату.
На цьому подвір’ї Галина невістка, і вийшло так, що зараз вона тут ніхто. Нещодавно не стало її свекрухи, яку саме вона доглядала до останнього, адже її чоловіка не стало два роки тому, а дочка свекрухи, Люба, була за кордоном, тож догляд за лежачою свекрухою випав на нелюбу невістку.
Інша б не погодилася на таке, але у Галини було занадто добре серце, щоб відмовитися. Не могла вона залишити немічну людину. А тепер, швидше за все, Люба приїхала, щоб на себе будинок оформити, і збирається показати Галині на вихід, адже їй тут нічого не належить.
Куди йти, і що робити, Галина не знала, але подумала собі, що нехай вже буде як буде, чого наперед гадати.
Богдан, її чоловік, дуже її любив, після одруження привів її до себе додому. А от свекрусі і сестрі чоловіка, яка жила з мамою теж, Галина не сподобалася, скільки на тому подвір’ї жили, скільки і сварилися.
У планах Богдана було заробити на нову хату, але він рано почав втрачати здоров’я, і працювати на важких роботах не міг, а тим більше, їхати кудись за кордон, як це робив чоловік Люби.
Свекруха, яка терпіти не могла невістку, відправила сина в невелику літню кухню, щоб зайвий раз з Галиною не зустрічатися. Так вони і жили – Галина з Богданом в невеликій прибудові, а Люба з чоловіком і мамою – у їхній хаті.
Спокою на тому подвір’ї ніколи не було, зовиця і свекруха завжди знаходили привід, щоб зачепити невістку. А Галина все терпіла, бо не мала куди піти, та й чоловік постійно хворів, треба було про нього дбати.
А потім якось все на раз посипалося. Чоловік Люби прислав звістку з заробітків, що додому більше не приїде, бо на чужині знайшов собі іншу.
Люба довго голосила, а потім зібралася, і сама в Італію на заробітки махнула, вважала, що вдома її вже нічого не тримає, адже їхній єдиний син вже давно дорослий, залишився в столиці, там де і вчився. А про маму, яка тоді ще сама у всьому давала собі раду, Люба якось не подумала.
В Італії у неї все склалося непогано, знайшла роботу, стала добре заробляти, от тільки були певні проблеми з оформленням пермессо, тому не могла вільно перетинати кордон туди-сюди.
Саме з цієї причини не приїхала вона ні брата в останню путь провести, ні маму.
Першим раптово пішов у засвіти чоловік Галини. А свекруха важко пережила цю подію, і сама злягла. Тож невістці нічого не залишилося, як за нею доглядати.
Тепер і свекрухи не стало, у Люби, очевидно вже всі італійські документи в порядку, то ж вона, швидше за все, приїхала для того, щоб довести до порядку і тут всі документи – тобто оформити на себе, як на єдину спадкоємицю, будинок, а Галину попросити покинути її територію.
Візит Люби не забарився, як і віщувала тітка Стефа, післяобіду в той же день біля хати Галини зупинилося таксі, з якого вийшла пані в дорогій шубі. В руках у Люби була папка з документами.
У Галини все похололо всередині, але вона взяла себе в руки і запросила Любу до хати.
На її велике здивування, Люба приїхала не з пустими руками, а з італійськими гостинцями.
– Ну і навіщо мені все це, хіба я з собою все заберу? – засмучено запитала Галина.
– Не знала, що ти кудись їдеш, – відповіла Люба.
– А хіба ти не для того прийшла, щоб мене з хати вигнати? – уже прямо запитала невістка.
Люба здивувалася ще більше:
– Ні. А з чого ти це взяла?
– Ну ти ж з паперами приїхала.
– Так а з чим я мала, по твоєму, приїхати. Я ж будинок хочу на тебе офіційно переписати. Ти що, не згідна?
Галина підскочила як ошпарена і від несподіванки обійняла Любу.
Виявилося, що Люба приїхала, бо син повідомив, що буде одружуватися. Вона вирішила купити спільний будинок, в якому поки що житиме син з родиною, а потім і вона, коли повернеться, до них доєднається.
– Та за кого ти мене маєш? Визнаю, що колись я не найкращим чином себе поводила, то ти вже пробач. Я в світах будучи багато чого усвідомила і зрозуміла. Ти як ніхто заслуговуєш на те, щоб цей дім тобі дістався, адже як ти піклувалася про мого брата, як не кинула мою маму – не багато б людей зробили би так само як ти, – в очах Люби читалося і розкаяння і вдячність.
Вона, нарешті, зрозуміла, що людяність стоїть вище за гроші, і вирішила віддячити невістці, якій і справді не було куди йти, і яка заслужила, щоб залишитися господинею на цьому подвір’ї.
