Мені сорок вісім років і я кілька років працювала за кордоном домробітницею, гроші були добрі, але вже захотілося мені бути вдома і бачити, як мої діти живуть, побути з чоловіком нарешті.
Але гроші швидко закінчилися і я вирішила, що я можу й в Україні працювати за цією професією, навики у мене є, все роблю швидко, готую смачно ще й буду мати час на родину.
І ось мені зателефонувала жінка. Вона працює на державній службі, попросила прийти і поговорити на рахунок роботи. Я погодилася і прийшла.
Двері мені відкрила моложава жінка за п’ятдесят, вона працює при міській раді, як вона почала розказувати, грошей аж таких у неї нема, але вона зараз у стосунках з чоловіком, який хоче домашню випічку і чистоту.
– Галинко, я сама цим не хочу займатися, бо я геть відвикла догоджати комусь в побуті. Діти мої виросли і роз’їхалися. А я шукаю стосунки для душі, але Вадим наполягає на тому аби зійтися і жити разом. Тому я вас попрошу озвучити йому ціни та обов’язки. Він з хвилини на хвилину буде.
Я оглянула квартиру, генеральне прибирання тут було не зайве, видно, що господиня не бігає всюди з ганчіркою, хоча на перший погляд всюди чисто, в холодильнику теж було порожньо, а морозильна камера забита напівфабрикатими.
Нарешті прийшов Вадим і ми сіли говорити у вітальні.
– Вадиме, – почала Анна, – я відвикла від домашніх обов’язків, бо це в двадцять п’ять я летіла додому аби приготувати щось поїсти та прибрати і втоми не відчувала. Але тепер у мене немає ні бажання, ні сил це робити. Наша розмова закінчилася не так, як би я хотіла, бо я хочу з тобою прокидатися. Але не хочу сама знову прибирати і готувати. Ти також не хочеш це робити, бо це не чоловіча робота, тому я пропоную компроміс.
Вона вказала на мене рукою.
– Галя – домробітниця зі стажем, вона працювала за кордоном і мені її рекомендували. Вона чесна і ретельна. Я згодна на те, щоб ми обоє платили по половині їй зарплату. Що скажеш?
– А як щось в домі зламається, то тоді що?
– Тоді викличемо майстра і так само заплатимо йому порівну.
Вадим хмурив брови і дув губи, а тоді мене й питає, скільки я захочу за таку роботу.
– Я можу бути у вас пів дня, сюди включається й походи в магазин за продуктами чи на базар, прибирання і прання, тому як знайомим моїх знайомих я візьму по тисячі в день.
В обох аж роти відкрилися.
– Тобто, за місяць ви захочете тридцять тисяч?, – хором сказали вони.
– Навіть більше, бо у вихідні я хочу побути зі своєю родиною, тому там тариф може бути подвійним.
– Та що це треба робити аби на такі гроші розраховувати, – аж підсочив чоловік.
– Перепрошую, але за кордоном я мала п’ятсот гривень в годину і мала вісім робочих годин, тому рахуйте, що можна робити цілий день по дому. Я ж не наполягаю бути у вас кожен день, але це й не означає, що я буду за пів дня робити всю роботу за тиждень.
– Тобто, я маю дати вам п’ятнадцять тисяч, практично всю свою зарплату?, – здивувалася Анна, – Що мені тоді лишиться для себе? На нове взуття чи каву?
А далі вони обоє просто з піною у рота почали доказувати, яка моя робота дрібна, що то й роботою назвати не можна, а такі гроші треба віддати.
– Якщо це така дрібниця, то й самі робіть, – спокійно відказала я і пішла додому.
Всю дорогу знаєте про що думала? Що гонору у людей більше, ніж фінансової основи для нього. Хіба не так?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
