– Мамо, в твої роки отак чинити – це геть нерозумно! Вертайся!, – казали всі в один голос.

Я б вернулася, справді, адже в людини нема нічого кращого за її дім, де можна закрити двері і сховатися від усіх турбот світу. Але справа в тому, що в тій великій триповерховій хаті не було вже мого дому і очі мені відкрилися недавно.

У нас з чоловіком Петром було двоє синів і ми вирішили збудувати велику хату, щоб діти з нами жили і нас на схилі літ доглядали. Так. як й нас прийнято, що батьки живуть з дітьми і допомагають з онуками, а діти їх годують. Отакий бартер.

Петро мав свою невелику справу, майстерню, а далі вже розширився і дуже добре заробляв. Сказав аби я сиділа вдома та гляділа дітей. Я радо погодилася, бо будинок величезний, діти в школу, уроки, приготувати поїсти, на гуртки відвести…

І отак я крутилася всі свої роки, для мене нічого не змінилося, коли старший син привів до нас невістку, просто на одну тарілку стало більше мити. Коли ж онуки пішли, то я так само бігла забирати з садочка онучку і далі прибирала і готувала. Потім другий син оженився і знову мені просто стало на ще одну тарілку більше мити. Далі другий онук і я знову забираю зі школи, далі з садочка. Прибираю і готую.

Невістки працювали, як і сини, хоч і не на високих посадах, але поводилися так, наче у них в кишенях мільйони: салони краси і шопінг, тренажерні зали і боулінг, вихідні в зустрічах з друзями…

Я спочатку так тішилася, що я все це їм забезпечую і вони про це знають і мені вдячні.

Яка наївна.

Чоловік у мене завжди був на першому місці, я слідкувала за його виглядом, готувала його улюблені страви, піклувалася про його здоров’я.

Я гадала, що у нас все просто чудово, доки не прочитала повідомлення від його любки. Цілий роман. Мені він і десяти слів за життя не сказав, а тут наче греблю прорвало – заливає її компліментами та возвеличує.

Мені стало так кепсько, що я лягла на ліжко і просто фізично не могла встати.

Я наче провалилася в якийсь сон, не можу прокинутися, хоч наче й все чую.

Чула, як бурчали невістки, що нема що їсти, як лускали на кухні сини, в пошуках смачненького, як прибігали діти, бо треба аби бабуся казку розказала та уроки зробила. Заглядали і питали, коли все буде готово.

– Мамо, вставай!

– Мамо, пілюлю випий і треба зробити…

– Бабусю, а я хочу…

– Аліно, мені треба…

На наступний день вже одна невістка висловлювала іншій, хто що має робити, а чого немає. Далі сини заступилися за своїх дружин, чоловік не розумів, чому для нього не готовий одяг.

– Досить вилежуватися, – казав мені, – я маю мати гарний вигляд!

Я прокинулася остаточно лише тоді, коли гамір вщух, значить всі роз’їхалися, то можна зібрати речі і поїхати. Але куди? Втекла б додому, та наче тут мій дім. Все життя будували…

Взяла грошей і вирішила знімати квартиру, колись дуже любила той район біля парку, мріяла як житиму на останньому поверсі і милуватимуся ним. В агентстві мені знайшли варіант, який був мені по кишені.

Подала на поділ майна.

А тепер вислуховую, як неправильно чиню, адже все ж було так чудово, а я все зламала. Невістки не можуть вжитися одна з одною і тепер синам треба знімати квартиру, батько привів в хату нову жінку і не хоче синам давати гроші, бо у нього тепер нове життя і ще й я щось там хочу.

А мені багато й не треба, просто прийти додому і милуватися заходом сонця.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.