В гущавині лісу жив старий відлюдник. Люди шепталися, що він може навести порчу і вміє робити привороти. Його боялися, але в разі крайньої потреби зверталися за допомогою.
Одного селянина з сусіднього села постійно переслідували нещастя і, зневірившись, він вирішив звернутися за допомогою до самітника.
– Що тобі потрібно? – похмуро запитав самітник, коли селянин рано вранці заглянув в його хатину.
Чоловік вклонився і злякано сказав:
– Я багато про тебе чув. Допоможи мені, відведи нещастя. Дружина пішла, будинок згорів, кінь упав, хоч у петлю лізь.
– Гаразд, – відповів пустельник, – я допоможу тобі. Іди за мною.
Пішов селянин за відлюдником, а той завів його в лісову гущавину і кинув там одного.
Весь день блукав чоловік по лісі і лише надвечір вибрався на узлісся. Побачив він малинове від сонця на заході небо, село своє вдалині і охопило його невимовне відчуття радості від того, що вибрався з гущавини і залишився живий.
– І чого це я бідкаюся, – подумав селянин. – Руки – ноги у мене цілі, голова на місці. Значить буду працювати і виберуся з злиднів. І дружину знайду, і новий будинок побудую, і коня куплю.
Подумав, засміявся від радості і побіг в село.
Дивиться, а назустріч йому йде відлюдник. Селянин застиг, як укопаний, а пустельник посміхнувся і каже:
– Тепер ти зрозумів, що якщо доля закриває всі двері, вона обов’язково відкриває віконце для виходу. Потрібно тільки це віконце шукати так само наполегливо, як ти шукав сьогодні вихід з гущавини.
Коли вам стає дуже скрутно, і все обертається проти вас, і здається, що немає сил терпіти жодної хвилини, ні за що не відступайте – саме в такі моменти настає перелом у боротьбі.
