У літньої жінки було два великих глечикa. Вони звисали по кінцях коромисла, що лежить у неї на плечі.
У одного з них була тріщина, в той час як інший був бездоганним і завжди вміщував в себе повну порцію води.
В кінці довгого шляху від річки до будинку старої жінки глечик з тріщиною завжди залишався заповненим лише наполовину.
Протягом двох років це відбувалося щодня: стара жінка приносила додому завжди тільки півтора глечика води.
Бездоганно цілий глечик був дуже гордий своєю роботою, а бідний глечик з тріщиною соромився свого недоліку і був засмучений, що він може робити тільки половину того, для чого він був зроблений.
Через два роки, які, здавалося, переконали його в нескінченній власній непридатності, глечик звернувся до старої жінки:
– «Мені соромно через мою тріщину, з якої всю дорогу до твого дому завжди біжить вода.»
Стара жінка усміхнулася.
– «Ти помітив, що на твоєму боці доріжки ростуть квіти, а на стороні іншого глечика – ні?»
На твоєму боці доріжки я посіяла насіння квітів, тому що знала про твій недолік. Так що ти поливаєш їх кожен день, коли ми йдемо додому.
Два роки поспіль я могла зрізати ці чудові квіти і прикрашати ними стіл. Якби ти не був таким, який ти є, то цієї краси не було б і вона не чинила б честі нашого будинку. »
У кожного з нас є свої зовсім особливі несподіванки й недоліки.
Але є особливості і тріщини, які роблять наше життя настільки цікавим і гідним.
Просто потрібно кожного сприймати таким, яким він є, і бачити в ньому гарне.
Отже, всі мої друзі з тріщинкою в глечику! Радійте чудесним дням і не забувайте насолодитися запахом квітів на вашому боці стежки.
