Учень запитав Мудреця:
– Учителю, світ ворожий? Чи він несе людині благо?
– Я розповім тобі притчу про те, як ставиться світ до людини, – сказав учитель.
«Давним-давно жив великий шах. Він наказав побудувати прекрасний палац. Там було багато чудесного. Серед інших чудасій в палаці була зала, де всі стіни, стеля, двері і навіть підлога були дзеркальними. Дзеркала були надзвичайно ясні, і відвідувач не відразу розумів, що перед ним дзеркало, – настільки точно вони відображали предмети. Крім того, стіни цієї зали були влаштовані так, щоб створювалося відлуння. Запитаєш: «Хто ти?» – І почуєш у відповідь з різних сторін: «Хто ти? Хто ти? Хто ти?”
Одного разу в цю залу забіг собака і в подиві застиг посередині – ціла зграя собак оточила його з усіх боків, зверху і знизу. Собака на всяк випадок вищирив зуби, і всі відображення відповіли йому тим самим. Перелякавшись не на жарт, він відчайдушно загавкав. Ехо повторило його гавкіт.
Собака гавкав все голосніше. Відлуння не відставало. Собака бігав туди-сюди, кусаючи повітря, і його відображення теж носилося навколо, клацаючи зубами. На ранок слуги знайшли нещасного собаку мертвим в оточенні мільйонів відображень здохлих собак.
У залі не було нікого, хто міг би заподіяти їй хоч якусь шкоду. Собака загинув, борючись зі своїми власними відображеннями».
– Тепер ти бачиш, – закінчував Мудрець, – інші люди не приносять ні добра, ні зла самі по собі. Все, що відбувається навколо нас – всього лише віддзеркалення наших власних думок, почуттів, бажань, вчинків. Світ – це велике дзеркало.
