Якось один молодий священик служив Літургію у палацовій церкві в присутності короля. Старий король був незвичайно набожний. Служба в церкві ніколи не починалася, поки він не прийде. У церкві він стояв на своєму місці, як в землю вкопаний, і молився Богу.
Коли молодий священик закінчив службу, він виніс перед королем хрест і просфору. Король приклався до хреста і хотів поцілувати руку священика. Однак молодий чоловік відсмикнув руку, як би соромлячись, що йому очільник держави поважного віку стане цілувати руку.
Король глянув на нього і звелів: “Дай руку! Я цілую не твою руку, але почитаю твій сан, який старший і за тебе, і за мене”.
Старий король сказав тоді в церкві богонатхненні слова. Подумайте самі: якщо вашому священику 25 років, то його сану майже 2000 років. Коли Ви цілуєте йому руку, Ви почитаєте сан, який від Апостолів Христових перейшов до багатьох служителів вівтаря Божого. А прикладаючись до сану священика, Ви підходите під благословення всіх великих святих і гідних духівників, які носили цей сан від Апостолів до наших днів. Цим самим Ви цілуєте руку святого Миколая Чудотворця, святого Сави, святого Василія і багатьох-багатьох інших, які на землі були окрасою землі, а тепер на небесах – прикраса небес, яких називали “земними ангелами і небесними людьми”.
Тому цілування руки священика – це не звичайний поцілунок, але, за словами Апостола Павла, святе цілування. Так цілуйте, не соромлячись, руку, яка благословляє, і сан, який благословенний Духом Святим. Цілувати руку людини молодшої себе (за віком), як і слухати слова людини молодше себе, корисно ще й тому, що це захищає нас від гордості і вчить покори. Мир Вам і радість від Господа!
Єпископ Микола Сербський
